Завідувачу кафедри охорони материнства та дитинства факультету післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки, доктору медичних наук, професорові Юрію Бобику виповнилося 60. Із поважної ювілейної дати – 40 років медичної практики, зокрема у сфері охорони материнства й дитинства.

Юрій Юрійович допомагає маленьким закарпатцям з’являтися на світ. Зважаючи на таку місію, його спеціалізацію можна назвати найважливішою у медицині, бо що може бути ціннішим за продовження життя...

Під час відповідей на запитання емоційних відступів від лікаря не почути. Юрій Бобик переконаний: його професія – чоловіча. Таке значне моральне і фізичне навантаження, як у акушера-гінеколога, витримує не кожен. До того ж Юрій Юрійович має чимало досягнень у науковій сфері, а з 2005 року очолює кафедру охорони материнства та дитинства. Тож про нелегку професію лікаря з уст ювіляра – в інтерв’ю Медіацентру УжНУ.

За добу доводилося приймати по 10–12 пологів

• З чого розпочинався Ваш шлях у медицині? Як і коли зрозуміли, що хочете бути лікарем?

– У мене батько був акушером-гінекологом, тому питання «Ким бути?» не поставало. Я свідомо вступав на медичний факультет, обираючи свою майбутню професію. Напевно, вже з дитинства був «запрограмований» на цю спеціальність. Батько на мій вибір не тиснув: я просто бачив, як він працює, як любить свою роботу. Тому сумнівів не було.

• Що для Вас найважливіше в цій роботі?

– Найважливіше – результат: мама й дитина повинні бути здорові, щасливі. Якщо лікар з іншою спеціалізацією лікує когось одного, то специфіка моєї праці полягає в тому, аби надавати допомогу і мамі, і дитині.

Друга складова моєї роботи – навчальна. Безумовно, є бажання підготувати молодих лікарів, аби вони могли надавати медичну допомогу на найвищому рівні, гідно ставилися до своєї спеціальності, колег, пацієнтів. Сьогодні непростий час, і, на жаль, не всі лікарі-інтерни хочуть чи здатні опанувати цей фах.

• Наскільки популярна спеціалізація акушера-гінеколога серед медиків УжНУ?

– Насамперед варто сказати, що робота акушера-гінеколога є дуже важкою. Напруження майже не зникає – не всім це до снаги. Раніше акушерами-гінекологами були тільки чоловіки. Згодом, у часи Радянського Союзу, почали переважати жінки, нині в нас у колективі знову більше чоловіків. Професія виснажлива і фізично, і морально. До прикладу, прийняти за добу 10–12 пологів непросто. Коли ми працювали у старому пологовому будинку, один лікар обслуговував два пологові відділення та гінекологію (6 поверхів), тобто присісти в робочий час було просто неможливо. Тому говорити про якусь «популярність» досить складно – переважно до нас приходять люди, закохані у свою роботу.

• Поясніть, будь ласка, специфіку функціонування кафедри при пологовому будинку?

– Спочатку кафедра функціонувала на базі обласної клінічної лікарні, де розташовувався й обласний пологовий будинок. Тепер ми працюємо на базі Ужгородського міського пологового будинку, який нещодавно дістав статус клінічного. Тут, крім наших викладачів, працюють співробітники кафедри акушерства та гінекології медичного факультету. У всіх нас тісна співпраця з медиками-практиками, щодня консультуємо хворих, робимо обходи, надаємо практичну допомогу в складних випадках. Інтерни беруть участь у щоденній роботі відділення.

Завдяки тому, що міський пологовий будинок може надавати висококваліфіковану допомогу, ми обслуговуємо й жіноче населення всієї області. Крім усього іншого, у нас є добре обладнана, з висококваліфікованими кадрами дитяча реанімація, де виходжують вкрай недоношених дітей (від 500 грамів). Загалом за минулий рік у нашому пологовому будинку відбулося близько чотирьох тисяч пологів.

• Інтерни присутні і на пологах?

– Так. Вони не тільки присутні, а й безпосередньо приймають пологи, допомагають під час операцій як в акушерському, так і в гінекологічному відділеннях, самостійно чергують у нічний час. Після закінчення медичного факультету випускники протягом трьох років проходять спеціалізацію з фаху «Акушерство та гінекологія» на нашому факультеті післядипломної освіти. За ці три роки вони мають здобути як теоретичні, так і практичні знання, аби приступити до роботи, самостійно надавати висококваліфіковану медичну допомогу. 

Кожні, навіть нормальні, пологи є екстремальними

• Чи доводилося приймати пологи в екстремальних умовах?

– Знаєте, у нашій роботі майже неможливо навіть на півгодини спрогнозувати, що буде далі. Кожні, навіть нормальні пологи, є екстремальними, тому що лікар не може знати напевно, яким буде стан дитини, чи не почнеться кровотеча у мами. Цим якраз і зумовлене те напруження, про яке кажу, та й відповідальність лікаря теж.

• Як часто трапляються дитячі патології у закарпатців?

– Якихось відмінностей щодо частоти вроджених вад розвитку у дітей нашої області проти інших регіонів України нема. Намагаємося виявляти патологію на ранніх строках вагітності при ультразвукових обстеженнях, а також через біохімічні скринінги. Нечасто, але, на жаль, випадки вроджених вад трапляються.

• Яка Ваша думка щодо партнерських пологів, таких популярних сьогодні в Європі?

– Це дуже хороша річ. Пригадую часи, коли єдиним варіантом спілкування породіллі та її чоловіка, членів родини було вікно палати. У пологові відділення родичі не допускалися, а про їхню присутність під час пологів узагалі не йшлося.

Сьогодні все змінилося. Вважаю, що це дуже правильна тактика. Головне завдання партнера – заспокоїти жінку, відвернути увагу від болісних відчуттів. Перший період пологів триває 12–14 годин, відповідно весь цей час постійно перебувати біля жінки фізично не може ані лікар, ані акушерка. Партнер же поряд постійно. Це може бути чоловік чи мама – немає значення. 

До того ж коли жінка потрапляє в ізольоване середовище, як це було раніше, у разі несприятливого перебігу пологів знову ж таки звинувачували тільки лікаря. Коли ж у пологовій палаті перебуває партнер, він має змогу стежити за процесом від початку і до завершення. Обстеження, всі призначення, маніпуляції, які ми проводимо, узгоджуються з породіллею.

• Як сьогодні частіше народжують – природним шляхом чи все ж за допомогою кесарського розтину?

– Звичайно, оптимальними для здоров’я матері й дитини є фізіологічні пологи, і вони переважають. Кесарів розтин є вимушеним кроком і виконується тільки за наявності чітких показань або в матері, або в плода. За останній рік частота такої операції у нас трохи зросла і за 9 місяців цього року становить близько 23 %.

Можна назвати дві основні причини такої ситуації: по-перше, до нас часто приходять жінки з важкою екстрагенітальною чи акушерською патологією, по-друге, чимало жінок мають рубець на матці після попередніх кесарських розтинів.

У нас діє програма вагінальних пологів після попереднього кесарського розтину, але є перелік умов, коли не можна народжувати самостійно. Намагаємося ретельно обстежити вагітну, консілярно зважити і за наявності умов рекомендувати пологи через природні родові шляхи.

• Чи доводилося приймати пологи у своїх вихованок?

– Вони зазвичай вагітніють ще коли навчаються на ФПО, тому такі випадки непоодинокі.

• Як лікар-фахівець, скажіть, коли жінці найкраще народжувати?

– З погляду фізіології, це вік від 18 до 25 років. Але через ті зміни, які сьогодні відбуваються у світі, коли жінка хоче спочатку зробити кар’єру, забезпечити свій матеріальний добробут, питання народження дітей відкладається. Тому нерідко трапляються пологи і в 40 років.

• Яка ситуація з ромським населенням на Закарпатті, адже породіллі з цієї етногрупи нерідко народжують у дуже ранньому й дуже пізньому віці?

– Це дуже складне питання. Акушерсько-гінекологічна допомога надається незалежно від національності – підхід до всіх однаковий. Традиційно ромки рано виходять заміж і відповідно часто народжують ще коли їхній організм не повністю готовий до материнства. З іншого боку, багато з них народжують у пізньому віці, і це можуть бути 10-і чи 12-і пологи, коли жінці небажано народжувати, оскільки накопичуються різні соматичні захворювання, тож потрібно думати, аби не було ризику для їхнього життя.

Розуміємо, що в них традиція народжувати багато дітей, але з погляду здоров’я 10–12 пологів несуть у собі значні ризики. Думаю, потребує поліпшення передусім саносвітня робота, яка провадиться, зокрема, кабінетами планування сім’ї.

Діти – це щастя

• Як гадаєте, чи потрібно бути психологом у цій професії?

– Безумовно. 50 % успіху забезпечує психологічна робота акушера-гінеколога. Навіть за небажаних результатів пологів, якщо лікар чуйно ставиться до породіллі, аргументовано пояснить причини, пацієнт усе зрозуміє. 90 % усіх проблем, зокрема, скарг, які маємо, пов’язані з тим, що лікар не вміє говорити з пацієнтом. Коли пацієнт не відчуває до себе уваги, доброзичливого ставлення, він звинувачуватиме насамперед лікаря.

• Як лікар і чоловік, що вкладаєте у поняття «материнство» і «дитинство»?

– Це одні з найбільш світлих, гарних понять. Це щастя і для подружжя, і для близьких, коли вони бачать, як народжується та зростає дитина. З іншого боку, це важка відповідальна праця. Але це те світле, на чому тримається весь світ.  

Жодні пологи у жінок не минають легко. Але якось так воно задумано, що біль навіть при найважчих пологах швидко забувається. Безумовно, кожна жінка індивідуальна, кожна поводиться по-іншому. Але для лікарів немає жодної градації: ми налаштовані на результат, аби все добре було і з жінкою, і з дитиною.

• Чи задоволені зробленим на цьому етапі життя, чи підсумовуєте щось для себе?

– Однозначно, я задоволений. Поки що нічого не підсумовую. Сподіваюся, Бог дозволить мені ще попрацювати. Є багато планів як щодо практичної складової, так і наукового напрямку роботи. Тому підсумовувати буду трохи пізніше (Усміхається. – Авт.).

Наталія Каралкіна