Головна » Усі публікації » Студгромада |
Уже вдруге студенти-журналісти виборюють титул «Кращий студент Закарпаття». Цього разу його володаркою стала Марія Туряниця, студентка 3-го курсу відділення журналістики філологічного факультету. Як живеться їй з новим титулом, розпитував Медіацентр.
– Найпершою і найвідповідальнішою для мене посадою є обов’язки голови студентської ради гуртожитку №4 УжНУ. Це найбільший в області гуртожиток, тому є над чим працювати. Маю свою команду: це старости поверхів та їх зами, мої заступники, спортивний комітет. Спільно ми намагаємося вирішити всі питання мешканців: від оплати за проживання до якісного дозвілля. Найбільш значущі наші проекти – це відкриття спортзалу для дівчат, створення волейбольного поля, відновлення баскетбольного поля, кімнати для гри в настільний теніс, посилення охорони в гуртожитку, вирішення питання освітлення коридорів та багато інших.
– Бажання спробувати свої сили. Правду кажучи, вагалася, чи йти на кастинг. Хвилювалася через брак часу та боялася, щоб це суттєво не вплинуло на якість навчання.
– У той момент я була дуже щаслива: емоції переповнювали, обійми тих, хто прийшов мене підтримати, наповнили все теплом. Хотілося дякувати цілому світу!
– У ті дні хотілося бути геніальною. Хотілося, аби все пройшло на найвищому рівні, але й подумки не ставила себе вище за інших. У своїй перемозі не була впевнена до кінця, бо, думаю, кожен з цьогорічних учасників, заслуговував на титул.
– Безперечно, з відеороботою, тому що було багато думок, але мало часу. Та мені допомагали Роберт Папп й Олександр Курта: не знаю, що би я без них робила. З фотосесією допоміг мій викладач Віталій Завадяк. Важко було приборкувати постійне хвилювання, адже днів залишалося все менше, а роботи ставало все більше. Важко було одночасно продовжувати реалізацію проектів у гуртожитку. А ще якраз розпочиналося написання модульних робіт…
– Інтерв’ю з ведучими, бо тут все залежало тільки від мене. Від хвилювання боялася, що не зможу відповісти на якісь питання, адже це була справжня імпровізація. Та коли я вийшла на сцену й побачила очі дорогих мені людей – зрозуміла, що все буде добре.
– Звичайно, адже дуже хочеться, щоб це не залишилося просто титулом! Думаю, я зможу цю відповідальність виправдати, бо вважаю, що люди, які мене оточують, допоможуть у цьому. Без команди навіть найкращий гравець нічого не вартий.
– Із найпершого – приділити хоч трішечки часу родині. Також хочу відвідати декілька дитячих будинків, адже, як сказав мені один із учасників конкурсу, «не обов’язково бути крутим меценатом, аби дарувати радість дітям, позбавленим батьківського піклування». Планую брати участь в усіх заходах, які організовуватимуть громадські організації області, по змозі допомагати в їх реалізації.
– Віри в себе і свої сили. Також бажаю всім бути не ворогами з вашими конкурентами, а друзями, тому що на конкурс завжди відбирають активну молодь: у кожного є чого повчитися. Успіху всім! Хай щастить! Світлана Лапига |
|
|
|
Теги: |
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики