| Головна » Усі публікації » Зблизька |
Подорож у техномайбутнє університету...
Скажіть, ви коли-небудь відчували себе мандрівниками у часі? Причому раптовими. Уявляйте: йдете по вулиці, оминаєте старовинні будиночки, розглядаєте будівлі радянського часу... Заходите в одну із таких, з хорошим ремонтом, правда, а потім відчиняєте в кімнату - і… раз! Одразу відчуваєте себе людиною справді новітньої доби - 21 століття… Не бувало? А от нам поталанило побувати такими собі «розвідниками» у часі..
Ще у травні в УжНУ презентували надсучасну систему відеоконференцій. Завдяки спеціальному обладнанню вартістю понад 300 тисяч євро студенти зможуть, перебуваючи в Ужгороді, відвідувати лекції чи практичні заняття іноземного, наприклад, словацького, вишу. Тоді на відкритті такого залу у корпусі по вул. Заньковецькій побував ректор УжНУ професор Федір Ващук, який зазначив, що «технічне ноу-хау відтепер доступне ужгородським студентам завдяки спільному українсько-словацькому проекту у рамках Угоди про співробітництво УжНУ та Центральноєвропейської вищої школи (Словаччина)». Минуло трохи часу – УжНУ має вже 4 по-новітньому оснащенні приміщення. Ми вирішили дізнатися, що це таке і «з чим його їдять». Отут і випала нагода відчути себе Марті (знаєте, як у тому відомому фільмі «Назад у майбутнє»?). 
Моїм «доктором Брауном» та гідом став інженер факультету інформаційних технологій Богдан Паш. Він із усмішкою зустрів мене біля приміщення ректорату та погодився не тільки ознайомити із «ноу-хау», пояснити «що воно таке», а ще й показати, як усе працює.
Тож екскурсія починається. Заходимо у зал засідань вченої ради. Перед нами – величезний екран, на трибуні та в центрі столу – мікрофони. Збоку, на «операторському» столі, – мікшерний пульт, радіомікрофони, комп’ютер, ноутбук… Згори в кутках – декілька камер. На стелі – проектор. Вже сам вигляд аудиторії змусив відчути «скачок у часі». У майбутнє. Ба навіть географічно – таке відчуття, що ти десь далі у Європі. Богдан щось налаштовує на моніторі. На екрані з’являється картинка аудиторії. Та це не УжНУ. «Дивно», – думаю собі.
- Ось подивіться, ми маємо з Вами змогу перебувати у Кошице! Це один зі словацьких залів, оснащений такою ж надсучасною системою транскордонних відеоконференцій. Зараз там нікого немає, але ми змогли підключитися і дистанційовано оглянути їхнє приміщення, - говорить Богдан. 
Поки я збираюся з думками, намагаючись усвідомити, що ми щойно ще і закордон «з’їздили», йдемо до великого актового залу. От недарма люди кажуть, що у певних ситуаціях «відбирає мову». Так-от, я у буквальному сенсі слова заклякла на місці. Зрозуміло, що саме приміщення ще ремонтуватиметься, але! Нічого не помічаючи, вдивляюсь у величезний екран, що тепер розташований посеред сцени. На самій сцені – спеціально обладнаний стіл, з мікрофонами та кабелями для підключення мережі. Збоку і на підлозі сцени – звукові колонки. В іншому кінці залу, десь під стелею, – проектор. 
- Екран має ширину 11 метрів, висоту – 5-6 метрів, зроблений із надсучасної тканини, яка поглинає світло і надає хороше світловідбиття, світлопередачу. Тобто саме полотно екрану має спеціальне покриття, яке поглинає світло і не віддає його. По суті, контрастність зберігається за будь-яких умов. За умови сильного освітлення аудиторії або ж повної темряви на екрані чіткість буде високою, а втрат у контрастності ви не відчуєте. Впевний: будете самі здивовані, як і я був здивований. Так само, як і Оксана Миколаївна Ващук, яка надавала нам технічну підтримку. Щодо мікрофонів. Вони у нас є в обох залах. Частоти їх налаштовані так, що чути тебе буде і в малому, і в великому приміщенні. Тобто у разі потреби можна проводити спільні конференції у двох залах водночас.
Так і хотілось сказати, що здивуванню вже немає меж. Бачачи, який вигляд мали ці зали колись (до університету вступила 2008-го, порівняти маю з чим), і як вони виглядають тепер… А ми точно не у машині часу? Не у майбутньому? Не у телепорті врешті-решт? Стримуюсь. - Я ще вам операторську «рубку» не показав. У самому приміщенні ще триватиме ремонт, але із технікою вас ознайомлю. Старе обладнання вивезуть та передадуть у музей університету. Наразі екскурсія буде у два обладнані приміщення в ректораті, решту – покажу вам на екрані. Годиться? Ствердно киваю, попередньо домовившись, що опісля екскурсії за філіжанкою кави Богдан відповість на всі запитання. Усміхається: «Звісно! Але спочатку зайдемо і оглянемо рубку».
Чимчикуючи слідом за «доком Брауном», потрапляємо у невелике приміщення. Бачу картину очима гуманітарія: «коробки, дроти, електродроти, монітор, коробки, коробки». Насправді те, що я собі назвала «коробками», – надсучасне обладнання: моноблоки, стабілізатори, підсилювачі, мікшерний пульт… І, звісно, величезний проектор. На столі – аркуш з цифрами. Номери телефонів, - думаю. Що воно насправді – Богдан пояснить пізніше. У приміщенні ще робитимуть ремонт, стіни «обшиватимуть» войлоком, робитимуть звукоізоляцію.
- Ціна великого проектора – кількадесят тисяч євро. До нього можна під’єднати маленький 3D-проектор, тобто за допомогою цієї техніки тут є змога «крутити» фільми у 3D. А зараз підключимось до лабораторії у корпусі на Заньковецьої, – резюмує Богдан. 
Він вмикає на комп’ютері (ой, пардон, на моноблоці: себто монітор і системний блок «об’єднані» в один пристрій) відповідне програмне забезпечення. За допомогою пульта управління на екрані вводить цифри, висвічується «Calling» (англ. – «дзвоню», «дзвонити», «дзвінок»). На жаль, на Заньковецької відключене обладнання. Набирає інші цифри – і вуаля! На екрані аудиторія, що на Корятовича.
- Це зала у відділі докторантури та аспірантури на вул. Корятовича. Тут ми бачимо інтерактивну (SMART) дошку. Приміщення ще доукомплектовуватиметься. Там також є комп’ютер, декілька камер та стільці. Працюємо над цією лабораторією. А зараз продемонструю вам якість звуку та картинки. На екрані з’являється відео. Відчуваю себе у справжньому кінотеатрі. І хоча від екрану ми далеченько (у приміщенні операторської), а у приміщенні темно, проте світло «пробивається», картинка – чітка, контрастність – слів нема… Поглянула на екран моноблоку, на величезний екран у залі… І, знаєте, картинка із залу – набагато виразніша. Дивина та й годі. Чудеса техніки. От воно, 21 століття.
Замикаємо рубку і довгими, де ще киплять ремонтні роботи, коридорами прямуємо на розмову. Доки переводжу подих, «док Браун» випереджає: - Тепер можна і детальніше розповісти, що і як працює. Коли Ви самі все побачили.
- Окрім чотирьох оснащених залів, що є в УжНУ (два в ректораті та по одному – у приміщенні конференц-залу на вул. Заньковецької та у відділі докторантури та аспірантури на вул. Корятовича), сім знаходяться у Словаччині: чотири – у Кошице і три – у Скаліце. Наразі це тільки 11 унікальних залів, між якими можуть відбуватися онлайн-конференції та різні заходи. У цих по-сучасному оснащених приміщеннях можна на повну використовувати не тільки потужність проекторів, але й екранів. Такі технології будуть і далі поширюватися Україною. Думаю, наші колеги захочуть підтримати цей проект співдружності, і це буде рушійною силою у впровадженні новітніх ІТ-технологій у державі.
Наш університет виграв Міжнародний грант. Ректор Центральноєвропейської вищої школи (Словаччина) проф. Хайді Шварцова, завдяки роботі якої ми отримали усю цю техніку, всіляко сприяла УжНУ. Обладнання йменується Polycom – це провідна фірма світу, яка спеціалізується на відео- та аудіоконференціях. Саме таке найсучасніше обладнання знаходиться у наших лабораторіях. 
Із техніки – це комп’ютери, планшети, ноутбуки, апаратура для аудіо- та відеоконференцій, зв’язку, моноблоки, мережева апаратура, проектори, мікшери, камери, мікрофони, підсилювачі, стабілізатори напруги, – словом, усі «навороти» сучасного комп’ютерного світу презентовані нам словаками. Я, як комп’ютерний Geek («помішаний на техніці»), сам просто фанатію від цієї техніки! Говорячи цифрами: індекс продуктивності, для порівняння, у Windows 7 чи 8 – комп’ютери дають з максимальним балом 7,9. Наші ж нові видають 6,5. Це дуже високо як для звичайного моноблока, тим більше такого, який нам за грантом дістався безкоштовно.
Принцип роботи Polycom-а дуже подібний до всім відомого Skype. Аби не говорити технічними термінами, не заплутувати, не розказувати, як технічно прописуються протоколи DHCP, пояснюю простіше. Технологія Skype ґрунтується на серверах. Раніше ці сервери базувались на комп’ютерах, які підтримують клієнти, а потім Skype викупила корпорація Майкрософт, яка зробила вже власні Data-центри. Polycom – це малений data-центр, який має у собі програмне забезпечення, підтримку різних форматів онлайн аудіо та відео. Це комбі: можливість передачі і аудіо, і відео загалом. 
- Якщо говорити образно, так. Це наш власний Skype. Повторюсь: технологія Polycom-а дуже подібна на Skype: є центр (наш знаходиться на Корятовича), який з’єднується з іншими центрами. Сигнал йде туди, там є наш основний Data-центр, а він уже розподіляє, куди йде сигнал далі. Це потокове аудіо-відео. Кожен Polycom має свою відповідну адресу, щоб з’єднатися із іншим комп’ютером (аби передати екран, не дзвінок здійснити, а подивитися картинку) достатньо просто набрати номер. Сам комп’ютер – це ІР-адреса, зазначена під скороченим номером. Наприклад, наша аудиторія у малому залі засідань - номер 203. Українські комп’ютери отримали індекси з двійкою, словацькі починаються з цифри 1 (100). У подальшому, якщо будуть приєднуватися до нас інші комп’ютери, отримуватимуть номери від 200 до 300. 299, наприклад. А що? Можливо, у перспективі матимемо саме стільки таких новітніх приміщень. Це діапазон номерів. Достатньо просто набрати номер, як у звичайнісінькому телефоні, і безпосереднь з’єднатися з потрібним приміщенням: без додаткових налаштувань, кабелів, серверів. Ми з Вами он двічі вже побували: спочатку у Кошице, а потім у нас, на Корятовича! 
- Вона хоч сучана і «наворочена», – надзвичайно проста у використанні. Так, важка у налаштуванні, але нескладна у користуванні. Коли все успішно налаштовано – працює як звичайнісінький телефон. Набираєте номер (комп’ютера, підключеного до Polycom-у) і дзвоните. Зв’язуєтесь із необхідною лабораторією чи залом. Є змога підключитись до камери, аби дивитись, що відбувається у тому приміщенні. Як-от ми побували у Кошице, наприклад. Підтримку і керування картинкою з камер, навіть закордоном, ми можемо робити дистанційно з Ужгорода. Тобто на конференції, лекції, науковому семінарі тощо, які відбуватимуться у Словаччині, наші студенти, перебуваючи в Ужгороді, завдяки технології Polycom, фактично будуть присутні. Будуть бачити не лише лектора, але й чути його, спостерігати за презентаціями, дивитися зображення, документи тощо. 
- Я займався підключенням, налаштуванням, та навіть «вигружав» апаратуру зі словаками. Пам’ятаю, що спали ми по три-чотири години на день. Фактично ночували в університеті . Ми підіймали ці величезні екрани, носили розібрану апаратуру тощо, кликали друзів, аби вони хоч трошки допомогли. Словаки, пригадую, купляли рукавиці, бо руки те тяженне приладдя різало. Велика підтримка була від проректора з адмiнiстративно-господарської роботи Дмитра Юрійовича Сойми. Від ректора Федора Григорійовича Ващука, який не тільки всіляко сприяв отриманню цього гранту, але й допомагав знайти спільну мову зі словаками на місці. Ми разом зібралися, спроектували наші дії, вирішили, що буде зроблено і в якому порядку. Аби було якісно і надійно. Ми за час роботи вже всі вивчили словацьку, хоча переважно спілкувались англійською. Словаки надзвичайно досвідчені в установці цієї апаратури: уже понад 50 таких центрів було ними встановлено. До того ж це дуже товариські люди, які радо йдуть на контакт. Залишили нам свої номери телефонів, доводилося їм телефонувати (хоч і дорого виходило) за порадою налаштування. Вони надавали консультацію. Робив усе за їхніми вказівками – і все виходило як слід.
На завершення розмови Богдан Паш відзначив, що словаки були у нас не востаннє. Ще мають завезти техніку, також перекриватимуться усі кабелі, виходи на аудіо будуть спеціально «перекриті», аби і працювало добре, і виглядало гарно. Плюс — будуть встановлені додаткові мікрофони у малому залі. Тобто буде проведено доукомплектацію. Наша екскурсія-«мандрівка» вперед у майбутнє завершилась. Вдячність Богданові за вичерпні відповіді, витримку та терпляче ставлення до чималої кількості питань. Збираюсь йти, але повертаюсь, аби ще раз подякувати «докові Брауну» за подорож та неймовірні враження. Повертаюсь до реалій, йду вузенькими вуличками Ужгорода та згадую слова, якими завершилась наша бесіда: «Університет підтримує ініціативних людей». Що ж, і в університету такі люди є. З новаціями ознайомлювалася
Олександра Артюхіна Відео Романа Сов'яка |
|||
 Зблизька |
 08.08.13 |
 VIP |
 1109 |
 0.0/0
|
|||
|
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
 0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики
Партнери
