Гуртожитки – чи не найголовніший осередок студентського життя. А хто, як не директор студмістечка, має знати всю його внутрішню кухню. Василь Кепич лише третій місяць на такій посаді, проте встиг уже освоїтись у новому колективі. Ми говорили з новим директором студмістечка УжНУ про проблеми, настрої та, звичайно, плани.

• Чи освоїлися на новій посаді? Чого очікуєте від колективу, який очолили?

– Ректор Володимир Смоланка та проректор Ігор Король уже давно пропонували мені йти на цю посаду, щоб зі свіжими поглядами, сучасним баченням того, що відбувається, змінити ситуацію, котра склалася в Студмістечку. Я знав, що роботи тут дуже багато й вона є відповідальною та важкою. Тут і господарська, і адміністративна діяльність. Підлеглих у мене 85 осіб. Самі розумієте, що колектив сформований уже давно, більшість працювала тут до мене. Ясно, що напрацьовані певні підходи до роботи, є своє бачення. Більшість людей у колективі набагато старшого віку, ніж я. Часто вони бояться всього нового, насторожено ставляться до будь-яких змін.

З першого дня наполягав, що коли мене призначатимуть, то нехай це буде не просто призначення наказом, а потім я прийду і скажу: «Доброго дня, я ваш новий керівник». Я хотів, щоб хтось із керівництва мене представив, щоб ми провели загальну ознайомчу нараду, на якій би я виступив зі своїм баченням роботи Студмістечка.

Бо ж перед моїм приходом всіх лякали, що ось прийде Кепич – і всім буде гаплик, бо я свого часу працював у правоохоронних органах. Колектив переважно жіночий, більша частина працівниць мені, як то кажуть, годяться в мами.

Мене у першу чергу цікавить виробнича дисципліна, дотримання режиму праці та виконання своїх посадових обов’язків. Якщо дав якесь завдання, то людина має це виконати й прозвітувати мені. Ніяких особливих вимог у мене немає.

• Які у Вас плани на новій посаді й що вже вдалося реалізувати?

– Коли я прийшов, то ознайомився з планами, напрацьованими попереднім керівництвом. Це передусім капітальний ремонт санвузлів гуртожитку №2 та водомереж гуртожитку №4, що йдуть також до гуртожитку №5. При мені ці плани почали втілювати. Зараз інтенсивно йде ремонт у гуртожитку №2: там міняють усі стояки, душові кабіни, туалети та кухні. Гроші на це все вже виділені.

• Чи завершиться ремонт до початку навчального року?

– Сумніваюсь, що встигнемо все закінчити до 1 вересня. Працювати почали досить пізно, але це через те, що затягнулася робота з паперами, тендерами тощо, а це вже залежало не від мене. Я на кожній нараді повторював, що потрібно зробити це якнайскоріше, аби встигнути з ремонтами до осені...

Але якщо вже почали, то будемо працювати. Ми передбачили таку ситуацію, що все може затягнутися, тому не стали за раз розпочинати масовий ремонт. Поки що ми працюємо над одним стояком. Коли цю частину гуртожитку буде завершено, відкриємо її для користування й перейдемо на іншу.

• Тобто цього літа ремонт буде проведений лише в гуртожитку №2? А інші як?

– По черзі. От зараз, наприклад, у гуртожитку №4 міняють усі водомережі. Я сам бачив, наскільки там застарілі труби. Вони гнилі, протікають, усі в кляпах. Через ремонт воду постачають без напору, але вона є.

• Ви розповіли про реалізацію планів, які вже були, а що Ви зініціювали?

– Виявив жахливий стан газових плит у гуртожитках №1 та частково в гуртожитку №3. Ми знайшли недорогого українського виробника й вже закупити 22 газові плити: 12 для повної заміни всіх плит у гуртожитку №1 (там їх по 4 на поверсі), інша частина піде у гуртожиток №3. Стара техніка потребує негайної заміни, адже з газом краще не жартувати!

Прийшовши на посаду, я попросив, аби мені показали ті рапорти, які раніше писали на ім’я ректора, продивився, що раніше закупляли для потреб Студмістечка. Переглянувши ті документи, я побачив, що до мене тут все вписували в один рапорт позицій на кілька десятків аркушів. Сума виходила, звичайно, значна, керівництво університету не завжди брало це до уваги через нестачу коштів. Тому, пишучи рапорти тепер, ми намагаємось їх розділяти й робити окремі на газове обладнання, капітальні чи косметичні ремонти, меблі тощо.

Зараз на повне оновлення нам потрібно близько 5 млн гривень. Сюди входить і 3000 нових ліжок, стільці, столи, шафи, невеличкі тумбочки, матраци, постільна білизна – словом, повний комплект. Потреб багато, тому вирішили задовольняти їх частково й давати кошти спочатку на найнеобхідніше.

• Керівництво університету підтримує Вашу роботу й сума вже частково виділена, так?

– Так, 300 тис. грн ми вже отримали. На цю суму хочемо придбати газові плити, кількасот нових матраців, сантехнічні змішувачі. Максимально, що я можу зробити з того, що мені дають, я роблю. Але зупинятися на цьому не збираюсь.

Оці всі рапорти, котрі ми пишемо керівництву вишу, я роблю в 2-х екземплярах, аби не було так, що ми це написали, передали, а воно загубилося десь і на цьому все.

Якщо говорити про ремонти у гуртожитках, то тут треба змінювати все, в комплексі. І на все це потрібні кошти. Наприклад, у всіх гуртожитках електропроводка зроблена ще за радянських часів, у 50-60-х роках, і відтоді ніколи не мінялася. Тобто вона так розведена, що, до прикладу, не можна вимкнути світильники, котрі цілодобово горять в коридорах (а ми ж говоримо про економію!), бо тоді в декількох блоках світла не буде також. Я вказав на цю проблему в рапортах, що стосуються електрики, й наголосив, що потрібно змінювати мережу так, аби приміщення загального користування були незалежними від блоків.

Студенти теж чинять хитро. Якщо в кімнаті перегоріла лампочка, вони викрутять в коридорі й заберуть собі. Тому потрібно встановити енергоощадні лампи інакшого діаметра, ніж в блоках, аби запобігти такі їх дії.

• А як щодо того, що взимку часто вибиває світло, адже у кімнатах досить холодно й студенти вмикають свої обігрівачі?

– Так, все через те, що студенти без дозволу вмикають електрообігрівачі. Це заборонено, адже є чітко сформована тарифна сума оплати за проживання, куди входить електрика, вода й саме проживання. Так розумію, що часом тепла недостатньо, дітям холодно, вони намагаються якось зігрітися. Плюс до цього мають електрочайники, телевізори в кімнатах, котрі також споживають електроенергію. Це часто спричиняє борги в гуртожитку.

• То, можливо, потрібно якось це переглянути?

– В ідеалі – так. Наприклад, у деяких інших гуртожитках міста поруч з кожною кімнатою висить окремий лічильник й сума оплати залежить від кількості спожитої енергії. В нас поки що це є фізично й економічно неможливо, адже закупівля такого обладнання є надто дорогим задоволенням.

• Тобто питання з електрикою залишається відкритим?

– Так. Зараз своїми силами закупили будівельне обладнання для Студмістечка: перфоратори, електрозварювальні апарати, болгарки. Власними силами почали змінювати надто аварійні стояки, щоб бути максимально готовими до зими. Ведуться роботи в гуртожитках №3 і №1, у гуртожитку №2 працює підрядник, далі потихеньку переберемось і до гуртожитку №4.

• Тоді питання, пов’язане і з електрикою, і з боротьбою проти корупції. З розповідей студентів знаємо, що коли бувають неполадки, вони викликають, скажімо, електрика, а той вимагає від них грошей, якщо працює понаднормово. Як ви це прокоментуєте?

– Чув про такі випадки. Декілька разів збирав комендантів, які відповідають за організацію роботи та проживання студентів, і попередив: якщо будуть такі випадки, до мене прийде студент, поскаржиться і його слова підтвердяться, будемо вживати конкретних заходів.

• А були конкретні випадки, коли студентам прямо казали: «Дайте на пиво».

– Ну знаєте... я б йому те пиво сам купив. У переносному значенні, звичайно. Я неодноразово розмовляв з головою студентського профкому Ростиславом Головчанським, старостами поверхів і казав їм, що коли є якісь скарги – кажіть. Я абсолютно відкритий до спілкування й ні від кого не ховаюся. Жодному студенту не відмовив у зустрічі, коли у цьому є потреба.

З 26 серпня розпочнеться поселення студентів, гуртожиток буде повний, тож усі ці проблеми, про які кажете, почнуть випливати. Обіцяю, що буду жорстко реагувати на ситуації, якщо від дітей щось вимагатимуть. Інше питання, коли студент сам дає, а потім починає скаржитись. Так порядку ніколи не буде.

• У вашій практиці процес поселення в гуртожитки буде вперше. Чи плануєте у ній щось змінювати? Не раз говорили про те, що при поселенні спочатку вимагають оплатити проживання за 2 місяці, а лише потім можна подивитися кімнату. У разі ж небажання людини мешкати там триває довга процедура повернення коштів.

– Я ще не був при цьому. 25 серпня у нас будуть загальні збори, на яких будуть присутні працівники Студмістечка, профкому, декани усіх факультетів. Тоді ми й обговоримо всі ці питання. Розумію, у нас ще не Європа, ідеальних кімнат немає, тому, звісно, є такі батьки й студенти, що, побачивши кімнату, відмовляються від неї. Такі люди змушені винаймати квартиру й платити за неї у рази більше, на жаль. Звісно, я проти, щоб дитина платила, а потім не жила.

Проте практика показує й інше: чимало студентів приходять писати заяви на проживання й після ІІ, ІІІ, ІV курсів. До цього вони мешкали, до прикладу, на квартирі, але теперішні ціни добряче вдарили по кишені, то вони повертаються в гуртожитки. Ми ж зобов’язані надати їм місце.

• Чи є зараз можливість поселити в гуртожитки всіх охочих?

– Ні, немає. Як бачите, за роки існування наш університет достатньо розрісся, з’явились нові факультети. А гуртожитки як будувалися у 80-их роках, відтоді й не змінювалося нічого -- кількість місць та сама.

Крім того, є санітарні норми, за якими в кімнаті має проживати не більше 3-ох осіб. Тож наразі вільних місць навряд чи вистачить для всіх цьогорічних першокурсників.

• Ні для кого не секрет, що в гуртожитку №5 живуть не тільки викладачі, аспіранти, а й люди, котрі не є працівниками УжНУ. Як це прокоментуєте?

– Ті люди, котрі тут не мають жити, і не житимуть. Я потрохи з цим борюся. Але проблема в тому, що тут забрали охорону й замість колишніх одного входу-виходу їх тепер 4. Я вже написав доповідну на ректора, щоб повернути сюди охорону й покласти відеокамери. Тільки так можна контролювати, хто сюди заходить й хто виходить.

Знаю, що є такі викладачі, які мають ордер, але не мешкають в кімнаті, а здають її в оренду. Це в той час, коли їхні колеги потребують місця проживання. Я почав з цим боротися, але багато хто негативно на це реагує, влаштовує скандали. Запропонував ректору створити спеціальну комісію з питань поселення та продовження терміну договору про проживання в гуртожитку № 5, яка б засідала, наприклад, раз на 3 місяці. Її членами були би представники кожного факультету, профком та керівництво Студмістечка.

І не потрібно забувати: тут немає приватної власності, гуртожиток не має статусу сімейного, він – студентський! І це зазначено в положенні про гуртожитки УжНУ.

Хибною є і та думка, ніби колись кімнату в гуртожитку можна буде приватизувати й мати тут квартиру «на шару». Це майно університету й воно не може бути приватизоване. Ніколи й ніким.

• Є певні правила поведінки в гуртожитку. Ваша думка з приводу того, що студенти викидають сміття просто з вікон. Як плануєте боротися з цим?

– Звісно, це ненормально. Тут видно культуру наших студентів, їх виховання. Будемо вирішувати це жорстко – шляхом виселення. Це моє особисте переконання й право. Я не порушу нічиї права, якщо в певний зручний для себе час прийду з камерою і просто зніматиму, з котрого вікна летять пляшки. Якщо піймаю когось на такому, їх буде показово виселено. Сподіваюся, цим змушу студентів дотримуватись елементарних правил. Адже це може бути небезпечно – порожня скляна пляшка може влучити комусь у голову, а наслідки можуть бути фатальними.

Щодня без попередження ходжу по поверхах гуртожитків для перевірки роботи їх працівників та поведінки студентів. Не заперечую, що думка колективу для мене на другому місці. Найперше мене цікавить думка студентів. Але поки бачу, що останні недбало ставляться до своїх обов’язків, часто перекладаючи свою провину на інших.

• Яких заходів треба вживати, аби студента виселили за, скажімо, якесь дисциплінарне порушення?

– Спочатку догана, друга. Тоді до розгляду справи залучається профком. У разі негативного ходу подій – виселення. Потрібно розуміти, що порядок і спокій не впаде на голову сам по собі. Ви ж бачите, що всі мої коменданти – жінки, яким уже далеко за 50 років. Хто ж буде бігати за тими студентами? Вже не кажу про кухні та санвузли, де на стінах можна побачити залишки їжі. Чому ж інші студенти не можуть зупинити свого колегу? Не обов’язково його «здавати», але чому б не зробити такій людині зауваження чи змусити її прибрати за собою? Та навіть цього немає. У наших студентів є лише скарги й вимоги.

• Тобто Ви хочете, щоб від студентів більше ініціативи йшло? Ви до цього готові?

– Так. Адже вони там живуть і самі повинні прагнути до порядку. Як кажуть, чисто не там, де постійно прибирають, а там, де не смітять. Вони повинні прагнути організовувати побут, приходити з пропозиціями й побажаннями. Я відкритий до спілкування й співпраці.

Розмовляли Іванка Когутич та Катерина Хижняк