| Головна » Усі публікації » Зблизька |
Визнавати Ужгородську обсерваторію у світі стали... після дипломного проекту студента
Лабораторія космічних досліджень (ЛКД) УжНУ, або ужгородська обсерваторія, котра єдина в Україні спостерігає за некерованими супутниками Землі, і нині працює, проте потребує серйозної допомоги.
Вона була однією з декількох десятків станцій, відкритих у Радянському Союзі, що вели спостереження в оптичному діапазоні. Однак стала однією з трьох, які переросли в потужні науково-дослідні підрозділи.
Історія лабораторії починається ще далекого 1957 року, коли 6 жовтня група студентів-третьокурсників на чолі з Мотрею Братійчук (котра керувала станцією протягом 43 років; за численні наукові досягнення на її честь названо малу планету під номером 3372) спостерігали за першим штучним супутником Землі (ШСЗ). В Ужгороді першими зареєстрували, що летів не один об’єкт, а два. Це здивувало спостерігачів, тому була швидко надіслана телеграма до Центру управління польотами космічних апаратів, що під Москвою. Спочатку цьому не повірили, однак після підтвердження пулковських астрономів ЛКД була відзначена за високі результати спостережень. 
У статті нинішнього керівника лабораторії В. П. Єпішева «На перехресті космічних трас» зазначено: «У кінці 70-х років ХХ століття колектив ЛКД Ужгородського державного університету зайняв провідні позиції в галузі розпізнавання невідомих космічних об'єктів. Встановлення потужної фотокамери СБГ і своєчасні розробки спеціальних методик дозволили колективу ЛКД більше 15 років, практично до 2002 року, залишатись на передових позиціях в мережі спостережень геостаціонарних супутників (ГСС), яка існувала на території СРСР і СНД».
Також слід зазначити, що ЛКД часто допомагає світовій космічній спільноті тоді, коли інші не знають, що робити. Наприклад, восени 1983 року міг зірватися експеримент з лазерної локації ШСЗ «Інтеркосмос-Болгарія 1300». Лазерні імпульси перестали повертатися від спеціальних відбивачів на супутнику. Працівники обсерваторії з власної ініціативи спробували з’ясувати причину цього. Виявилося, що супутник був повернутий на орбіті на 90°, тобто відбивачів спостерігачам не було видно. Спочатку такий висновок спричинив бурхливу дискусію, однак скоро це було підтверджено. Після цього скептицизм щодо розробленої працівниками ЛКД методики розпізнавання поведінки ШСЗ на орбіті суттєво зменшився. 
Наведемо також приклад, який стався нещодавно. 2011-го року по допомогу в ужгородську лабораторію звернулася Росія. Їхній супутник КА «Фобос-грунт» вийшов з ладу, і самі вони впоратися з цією проблемою не могли. Ось що розповідає Віталій Єпішев: «Я тоді якраз був на конференції у Москві. Уявіть собі, як нам було, коли відоме ОКБ ім. Лавочкіна, що займається міжпланетними запусками супутників світового значення, тут до нас звертається: «Можете нам допомогти розібратися, що сталося з нашою станцією?». Ясно, що за це Нобелівську премію не дадуть, але все ж цей випадок свідчить про якесь визнання, і нам тоді було дуже приємно». Також по допомогу звернулися до Львова, Одеси, Євпаторії, але лише ужгородці, завдяки їхньому самостійно розробленому методу спостереження за некерованими супутниками, проаналізували повністю ситуацію, описали, як супутник зорієнтований на орбіті, як він себе веде в цей час, зробили розрахунки та підтвердили, що він став повністю некерованим. Після цього росіяни вже просто чекали, коли він сам впаде, і, на щастя, сталося це в Атлантичному океані, тому супутник не наробив ніякої біди. А порадило росіянам звернутися до Ужгородської ЛКД по допомогу космічне конструкторське бюро «Південне», що знаходиться в Дніпропетровську".
Ще одна ситуація, коли наші науковці надали допомогу іншій країні. КБ «Південне» виготовило для Єгипту супутник «EgyptSat», який вийшов з ладу вже через 3,5 років, хоч гарантія була на 5. Після довгих самостійних спроб розібратися в цьому бюро звернулося до академіка, президента Української астрономічної асоціації Я.С. Яцківа, а він вже попросив залучити й ужгородських спеціалістів. На основі спостережень з різних українських пунктів саме ЛКД провела всебічний аналіз поведінки на орбіті штучного супутника «EgyptSat» і цим допомогла Україні відстояти свої позиції та не виплачувати величезні штрафи. 
Що цікаво, основа методики, яка зараз допомагає ужгородським кадрам вирішувати проблеми з супутниками іноземців, була розроблена у дипломній роботі студента. В.П. Єпішев розповідає, що викладачі їхньої кафедри завжди дають студентам нові, актуальні теми дипломних та бакалаврських робіт у тій галузі, якою займається на той момент і сама лабораторія. Тобто студенти виконують роль помічників ЛКД та стимулюють науковців до подальших ґрунтовних досліджень та розробок. Серед видатних випускників лабораторії слід назвати Ю.Ю. Балегу, доктора фізико-математичних наук, професора та директора найбільшої в Європі обсерваторії, що знаходиться на Кавказі.
Був навіть період, коли в ЛКД не займались спостереженнями на замовлення, а лише працювали над студентськими роботами, щоб підтримувати форму. В той же час розробили новий напрямок, якого ще нема ні в Україні, ні в Росії. Працівники обсерваторії роками вели спостереження за ШСЗ і ховали свої дослідження в шафі. Однак, коли з’явився вільний час, відбувся ретельний аналіз отриманих даних. Науковці знайшли метод, який допомагав на рік вперед прорахувати поведінку некерованих супутників на орбіті. Вони дійшли до висновку, що ШСЗ змінюють своє положення кожні 29 днів, тобто за період обертання Сонця, тому головним чинником такого явища є прояв коронарних дір (своєрідні трубки, через які проходить плазма, котрі тягнуться від Сонця до Землі). Цими висновками, до яких ішли більше 12 років, уже зацікавилася АН України. Такі дослідження допомогли лабораторії зайняти певну нішу, яку вона практично втратила, оскільки перестали проводитися масові спостереження, як це було за часів Радянського Союзу.
Нині обсерваторія має два пункти спостережень: у с. Деренівка та на горі Кальварія в Ужгороді. Останнє, на жаль, зараз майже не використовується, оскільки змінилося і довкілля. Адже коли облаштовували ЛКД, навкруги були виноградники, а сама будівля була перероблена з покинутої церкви. А тепер навколо розташовані жилі помешкання, освітлення котрих заважає спостереженням. Тому й не дивно, що майже всі дослідження проводяться за містом. 
Корпус, що розташований в Ужгороді, використовується під час навчання студентів-астрофізиків. Однак, як наголосив доцент кафедри оптики фізфаку І.І. Мотрунич, з розвитком сучасних технологій усе менше людей іде на цю спеціальність, загалом 5-10 третьокурсників. Зауважимо, що майже всі співробітники лабораторії були випускниками нашого вишу. Однак колектив, який колись складався з 38 фахівців, зараз становить близько 10. І ніхто не працює на повну ставку. Та, незважаючи на таку ситуацію, завжди знаходилися ті, хто всім серцем любив спостерігати за нічним небом. Люди, які працювали в обсерваторії, в першу чергу, були ентузіастами, фанатами своєї справи, які не рахувалися з часом. Тут немає ні вихідних, ні святкових днів, навіть в Новий рік астрономи могли працювати, спостерігати вночі за супутниками.
Зараз працівників у лабораторії дуже мало, та працюють вони на такому рівні, що досі мають тісні зв’язки за кордоном. Насамперед, це Москва. «З 2007 року росіяни відновили свою мережу контролю за високими стаціонарними супутниками, але її однієї було мало, – розповідає В. П. Єпішев. - Тому вони залучили туди і нас. Кілька років ми відмовлялися, але потім дали згоду. За час нашої співпраці росіяни вже подарували нам сучасний японський механізований телескоп, а тепер хочуть поставити ще один. Вочевидь, ці кадри, що в нас залишилися, працюють на відмінно, якщо інша держава готова виділяти кошти на нашу технічну базу», – підсумовує керівник лабораторії. 
Двічі до Ужгорода приїжджали колеги із Китаю, та поки що співпраця з ними лише планується. В радянські часи співпрацювали з Угорщиною та Францією, до сьогодні підтримують зв'язок з Казахстаном. Найактивніша співпраця налагоджена з Росією. З Європою менше, тому що там супутники зв’язані більше з військовими підрозділами, а цивільні установи ними не займаються. Щодо співробітництва всередині держави В. П. Єпішев зазначає: «Ми живемо і співпрацюємо з іншими українськими обсерваторіями, як одна велика астрономічна сім’я. Я, як і кожен очільник космічних підрозділів, вхожу до керівного органу астрономічної асоціації «Рада» – так ми регулярно підтримуємо зв'язок. Інтенсивна робота проводиться разом з Одеською обсерваторією. У свій час вони нас навчали, тому що там була сильна астрономічна школа, а зараз вже й вони чогось у нас вчаться, постійно з нами радяться. Непогано співпрацюємо з Євпаторією, там є військові підрозділи, які належать Національному космічному агентству, також з Миколаєвом». 
Зараз обсерваторія потихеньку знову стає на ноги. Однак ряд прикрих випадків, які сталися в 2001 та 2002 роках, суттєво цьому завадили. Були спроби закрити спеціальність «Астрофізика» та перевезти метровий телескоп до Києва, частину території лабораторії намагалися відібрати під приватну забудову. Сильним ударом стала крадіжка частин дорогого приладдя, котре так важко дісталось обсерваторії. Однак з усіма цими прикрощами вдалося впоратися, тому ЛКД продовжує функціонувати. А от з фінансами в лабораторії, на жаль, справа не така радісна. Держава давно вже не виділяє ніяких коштів на нове обладнання чи бодай ремонт старого. Сама будівля лабораторії теж у жахливому стані – ремонт там не робився близько 20 років. Та маємо надію, що обіцянки справдяться, а зі зміною керівництва вишу настануть зміни і в Лабораторії космічних досліджень, яка не заслуговує такого занедбання. Певні результати вже є. В травні було відремонтовано дах, який протікав декілька років.
Наступним етапом буде капітальний ремонт приміщення. Також підписана згода ректора із Російською академією наук на ввезення до обсерваторії сучасного лазерного дальноміра. Слід зазначити, що в Україні такі є лише у Києві, Львові та в Криму. Крім того, лабораторія має грант для створення планетарію. А ректор вже висловлював бажання створити на станції один із туристичних маршрутів, що може стати додатковим джерелом фінансування. Хочеться вірити, що університет зробить все можливе для збереження і розвитку такого вагомого наукового і освітнього підрозділу.
Валерія Пащенко, Марія Пилип,
студентки відділення журналістики |
|
 Зблизька |
 08.08.13 |
 VIP |
 1379 |
 0.0/0
|
|
| Теги: |
|
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
 0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики
Партнери
