Головна » Усі публікації » Студентська практика |
Літня практика є одним з головних атрибутів канікул для всіх, хто навчається на філологічному факультеті УжНУ. Це хороша нагода збагатитися новими знаннями та яскравими враженнями. Не виняток і студенти першого та другого курсів українського відділення, які мали змогу більше довідатися про свої малі Батьківщини під час фольклорної та діалектологічної практик.
Віра Білас, 1 курс: «Я збирала фольклор свого рідного міста Моршина, що на Львівщині. Особливо запам’яталося спілкування з людьми старшого віку, які розповідали нам казки, легенди, обряди, які колись тут побутували. Зрозуміла, що з ними розмовляти не менш цікаво, ніж із ровесниками. Інколи навіть складалося враження, ніби ти не просто слухаєш розповіді людини, а читаєш історію, говориш з тим, хто насправді знає багато захопливого, багато потрібного. А коли записувала весільні обряди, відчувала, ніби й сама там присутня. Було дуже цікаво!»
Вікторія Бороденко, 1 курс: «Родом я із села Тараканова Рівненської області, тому саме там збирала казкову й неказкову прозу від старожилів. Найвеселіше було, коли записувала пісню від однієї бабусі. Спочатку довелося довго пояснювати, що таке диктофон і що боляче не буде. Потім вона нарешті почала співати, посеред пісні перепитуючи, чи я вже записую і чи нормально виходить, а наприкінці попросила увімкнути запис для прослуховування. А відтак знову і знову – так сильно сподобалося їй саму себе слухати.
Емоції в мене – 50 на 50: чимало плюсів, серед яких те, що дізналася багато нового зі «старого», тобто якісь замовляння, яких ніколи не чула, казки, колискові, які бабусям співали ще їхні бабусі. Але є й мінуси – зовсім мало людей хотіли щось розповідати: одні казали, що нічого вже не пам’ятають, в інших – робота, хтось просто хоче відпочити, а тут я зі своїм «розкажіть мені казочку». Хоч загалом мені сподобалося! Було чим зайнятися влітку, а не протирати штани перед монітором. Хоча, якщо чесно, не пішла би я більше на таку практику, надто пасивний у нас якийсь народ».
Оксана Попович, 2 курс: «Практику готувала в селі Синевирі Міжгірського району. Перед нами було чимало завдань, які треба було реалізувати: стосувалися вони передусім назви села, говірки, історії. Синевир розмістився в мальовничому куточку Карпат: село оточене прекрасними красунями-ялинками, яким понад 200 років. Тут багато чудових місць, які милують очі і серця туристів. Виявилося, що перша згадка про село Синевир, згідно з письмовими джерелами, належить до кінця 16 – поч. 17 ст. Село оточує гірська місцевість центральних лісистих Карпат. Збираючи матеріал, я з’ясувала назви довколишніх полонин (Магалька, Гропка), печер («Лінія Арпада»), боліт (Глуханя, Замшатка), також частин села (Тоучка, Дільниця, Глухий край). Мої респонденти, які вже майже століття прожили в селі, розповіли про давню весільну атрибутику, сімейні звичаї, календарну обрядовість та поховальний обряд, і я можу підсумувати, що вони цілком відрізняються від сучасних.
Також цікавим є Синевирське озеро – найбільше озеро Українських Карпат, занесене до переліку «7 чудес України», розміщене на висоті 989 метрів над рівнем моря. Посередині його – невеликий острівець, звідки й народна назва водойми – Морське Око. Одне слово, кожному варто приїхати й побачити красу нашого краю».
Мар’яна Ничка, 2 курс: «Свою практику я проходила в селі Котівці Тернопільської області. Дуже добре, що нам залишили простір для творчості в роботі. Довго не бралася за виконання завдань, думала, що це важко, – тому й відкладала. Але вийшло навпаки – навіть сподобалося. Для себе я відкрила мудрість людей, які живуть у цьому селі, ознайомилася з їхньою історією, традиціями, навіть більше – зі звичками. Цікаво й те, що котівчани надзвичайно люблять співати, особливо, коли працюють. І, до речі, ці люди дуже працелюбні. Емоцій насправді чимало. Роботою й дослідженням задоволена!».
Валерія Турок,
студентка відділення журналістики |
|
|
|
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики