Звичайно, це все може здаватися смішним, хоч насправді стає якось сумно. У кожному куточку університету – як мінімум дві-три, так би мовити, нотатки. Видно, комусь бракує майданчика, щоб висловити свою думку, дехто передає якесь своє послання Універсуму чи ще комусь, хтось взагалі робить таке заради забавки. Але й це ще не все. Ще є маленькі розбиті скляні блоки, які багато хто використовує як попільничку. Мотив? Незбагне́нний.

Совість… Побачив це слово на одній зі стін. Ось чого бракує тим, хто займається таким «мистецтвом». Не може ж бути, що це єдиний спосіб висловити свої думки, реалізувати свій креатив...

А ще цікаво, що майже нікого ця печерна творчість не обходить. Байдуже, як виглядають стіни, коридори, парти в університеті міста на кордоні з Європою. В яку так хочемо безвізово їздити. Може, теж, щоб показати ступінь свого креативу? 

Зрозуміло, що деколи нічим зайнятися, що хочеться «піти проти системи», але чи в псуванні й загидженні того, в чому живемо й що використовуємо, – той спротив...  

На жаль, творці цих «шедеврів» безіменні. Але вони є. Може, й із залишками совісті. Недаремно ж вона пробилася з когось на стіну. А в когось може й прокинутися... І залишитися чистою. Як непописана біла стіна.

Петер Будай,
студент відділення журналістики