Четвер, 23.05.24, 12:58 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна блоґів » 2014 » Вересень » 20 » Ірина Левіна

Університет живе без мене

Університет живе без мене

Ось уже п’ятий місяць я виношую навіть не в голові, а у серці цей блог. Цей день настав.

Цього року я закінчила Ужгородський національний університет.  «Захистилася», відгуляла випускний, – все, як має бути. Приходячи впродовж літа на роботу в Медіацентр, бачила здебільшого порожні факультети – тільки протягом одного місяця виш був повен схвильованих вступників. Здавалося, все нормально: я закінчила черговий курс, усі на канікулах – порядок.

Але настало перше вересня. Я зайшла у фойє головного корпусу під час перерви між першою та другою парами, побачила «відновлені» після літа черги до місць харчування, переповнені лавиці, безтурботні обличчя. Пролунав дзвоник – і студентсько-викладацький «мурашник» почав поволі розбігатися по поверхах.

І тут мене накрило хвилею невимовної ностальгії – виходить, завітавши до вишу, я була захоплена зненацька: він, багатотисячний, радісно сміється, воркоче, плюскається енергією! Як таке може бути? Як?! Мене ж, студентки, у ньому нема! Як ти можеш жити без мене, Національний?

Справді, ніколи б не подумала, що буду з такою романтикою описувати звичайнісіньку перерву між парами. Бо ж як думалося раніше: «о-о-о, блін, перерва закінчилась», «о-о-о, ще 3 пари попереду», «як усе це задовбало» тощо. А зараз – «о-о-о, як би мені хотілося ще 3 пари, ще бодай одну-однісіньку!».

Як довго я переживала останнє перебування на сцені ПАДІЮНу, де традиційно проходять факультетські свята – День першокурсника та День філолога. Ми стояли на сцені, у своїй «хвилині слави», і нас вітав увесь факультет; а перед очима пролітали усі репетиції, сценарії, сміхи, плачі, крики, танці, обличчя десяти випусків філфаку, адже я пам’ятаю всі курси, що були перед нами (коли ми були першачками) і після нас (коли ми стали випускниками). І сльози! Спочатку лише в очах, а потім – на обличчі, шиї, руках; спочатку намагалася приховати – а потім: ну його, не до цього зараз! Серце розривалося на мільйон шматків.

Друзі кажуть, що так сумно через те, що певний відрізок життя завершився, а другий ще не почався, і зараз я перебуваю «на межі світів». Може, так воно і є, але що там далі – невідомо, а у пору студентства, я знаю, було добре, дуже добре!

Першокурсники! Якби ви знали, як я вам заздрю!!! Чесне слово. У вас ще все попереду! Живіть на повну. Приділяйте мінімум вільного часу комп’ютеру і максимум – новим знайомствам та університетському життю. І тоді, повірте, навчання в УжНУ запам’ятається вам не лише «по факту» – пари, сесія, диплом, адже виш – тваринка лагідна. Якщо ти любиш його, докладаєш зусиль – він віддячує тобі всіма своїми фібрами, про які ти й знати не знав і мріяти не мріяв.

Ось так я освідчилась тобі, любий університете...

Не можу сказати, що студентські роки були найкращі, бо вони для мене не «були». Вони ще «є». Не можу уявити, що я в студентстві вже відбулася, бо воно ж у мені ще! Тож дякую тобі, альма-матер! Лише тепер я по-справжньому усвідомила ці слова. Дякую не за 5 років життя, і навіть не за життя, а за мільйон малесеньких, яскравих, неповторних життів, які я прожила з тобою, в тобі і завдяки тобі. Я тебе не покидатиму.


Думки, висловлені в розділі «Блоґи», передають погляди самих авторів і не конче відбивають позицію редакції Медіацентру УжНУ

Поділитися через:
Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

АвторІрина Левіна | Переглядів – 1469 | Рейтинг: 5.0/13
Усього коментарів1
avatar
1 Віка_Лисюк \ IP: 95.132.80.7 • 01:04, 15.09.14
Які ж близькі мені ці слова, яка ж близька ностальгія... я досі виношуюю у серці подібний пост, але коли починаю писати - атакують сльози, які я не взмозі зупинити... бо виш - те місце,  я я пізнала барви СПРАВЖНЬОГО життя!...
omForm">
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930