Кардинальне значення в історії підкарпатських русинів-українців мав приїзд на їхні землі князя Федора Корятовича (Коріятовича) із його подільськими дружинниками у 1393 чи 1394 рр. (або далеко раніше!), отже 625 літ тому. За переказами, Ф. Корятович привів із собою 40 000 осіб. Однак це – гіперболізація, бо з такою армією людей він переміг би своїх ворогів на Поділлі й не змушений був би шукати долі в Угорській державі, де він мав родичів.

Кількість подолян (частково, може, й волинян), що приїхала з ним на Підкарпаття (в географічному розумінні), все ж таки була значною. Прибулі з Ф. Корятовичем люди зміцнили тут руськоукраїнський елемент. З ними пов’язане пожвавлення культурного життя в Закарпатті. Ми вже говорили на науковій конференції у Виноградові 2001 р., що писцем Королевського (Нелабського) Євангелія 1401 р. міг бути книжник, який приїхав разом із Ф. Корятовичем. Князь Ф. Корятович заснував (або ґрунтовно обновив) Мукачівський монастир – дуже важливий церковний і культурно-освітній осередок на території Закарпаття, далі розбудував Мукачівський замок.

Вихідці з Поділля заснували низку нових руськоукраїнських поселень на Підкарпатті, піднесли тут позиції східного християнства. Вони, напевне, вплинули й на мову місцевого населення. Гадаємо, що з подолянами пов’язане так зване ӱ-кання (типу стÿл «стіл»), поширене нині головно в говірках басейну Латориці та Боржави. Можливо, корятовичівці сюди принесли й окремі слова або значення слів, наприклад, назви вы́зӱр (вốзӱр) «вікно», гроші, характерні усічені імена людей на -ц: Гриць «Григорій», Даць «Данило», Проць «Прокіп», Стець «Степан» та, імовірно, на -ко типу Панько «Пантелеймон», Онисько «Онисим», сприяли збереженню м’якого -ть у третій особі дієслів теперішнього часу (робить – роблять) і в другій особі множини наказового способу (робіть) (якщо цю рису вони не принесли з собою).

Ф. Корятович помер 1414 р. (похований у Мукачові), тобто 600 років тому. Про життя й діяльність цього видатного князя вже докладно писали історики (дуже змістовною, на наш погляд, є стаття В. Гаджеґи «О переселеню князя Федора Корятовича до Мадярщины» – ж. «Подкарпатска Русь». Роч. VI. – Ч. 7. – Ужгород, септембер 1929. – С. 153–154) і, сподіваємося, ще будуть писати фахівці.

Справою честі закарпатців є відзначення на державному рівні 600-ліття від часу смерті Ф. Корятовича. Треба організувати розповіді про нього в різноманітних закладах освіти, провести наукові конференції у вишах, насамперед в УжНУ, тощо. Керівникам краю варто придбати копію кінострічки «Коріатович» («Карпатський чарівний ключик»), створену 1922 р. на чеській кіностудії, і продемонструвати її в кінотеатрах, на телебаченні. Варто зазначити, що цей кінофільм спонсорували визначний культурно-освітній і політичний діяч А. Волошин та губернатор Підкарпатської Руси К. Грабар. Сценарій кінофільму написав відомий український письменник В. Пачовський. Одну з ролей у кінофільмі виконав видатний український театральний діяч і актор Микола Садовський. На прем’єрі кінофільму в Празі 9.ХІ.1922 присутнім був перший президент Чехословаччини Т. Ґ. Масарик (отже, шану Ф. Корятовичеві давно віддавали діячі найвищого рівня!).

Наскільки нам відомо, на ювілей видатної для Закарпаття постаті звернув увагу лише знаний письменник і краєзнавець В. Пагіря, який у газеті «Срібна земля» від 18 квітня 2014 р. надрукував розгорнуту статтю «Князь Федір Корятович. До 600-річчя смерті».

Навіть прості закарпатці, які навчалися в загальноосвітніх («народних») школах 20-х – початку 40-х рр. ХХ ст. загалом знають, хто такий Ф. Корятович. Поколінням, що навчалися в радянські та пострадянські часи, про нього, на жаль, майже нічого не відомо.

Відзначивши 600-річчя смерті Ф. Корятовича, не тільки віддамо належне видатному діячеві історії та духовності Закарпаття й Пряшівщини, а й поширимо про нього знання серед людей, а це сприятиме глибшому усвідомленню генетичної єдності закарпатців з українцями інших регіонів.

Василь Німчук,
член-кореспондент
Національної академії наук України