Конституційні перетворення цього року доводиться переживати в період війни, що суттєво ускладнює ситуацію. Звучить жорстоко, але 2014-го українці пишуть свій Закон кров’ю сотень героїв і не мають права схибити чи недопрацювати зміни.

Із 28 червня 1996 року, від 5-ї сесії Верховної Ради України 2-го скликання, наша держава офіційно живе за Конституцією. Цього року Основному Закону виповнюється 18. Але про повагу до нього і сумлінне його виконання можна сперечатися. Кожен новий Президент прагне внести щось нове, тому в рік повноліття Конституція змінюється вчергове…Однак цього разу удосконалення Основного Закону вкрай потрібне, продиктоване європейським вибором держави, тому мало б відбутися якомога швидше.

При загальній необхідності зміни потребують попереднього експертного та громадського обговорення. І найважливіша умова – дальшого виконання, бо сьогодні для переважної частини громадян Закон – лише слово з п’яти літер, яке розуміється безвідносно до нормативно-правового регулювання.

Конфлікти Конституції зумовлені трикутником «парламент – глава держави – уряд»

Цього тижня в Мережі з’явилися різні версії змін до Основного Закону, які готує Адміністрація Президента Петра Порошенка. Конституціоналісти по-різному оцінюють запропоновані варіанти. З приводу змін, які сьогодні переживає найголовніший документ держави, ми звернулися по роз’яснення до доктора юридичних наук, професора УжНУ, радника Голови Конституційного Суду України (2008-2010) Михайла Савчина, а також магістра права, аспіранта ІІІ року навчання кафедри кримінально-правових дисциплін та міжнародного кримінального права факультету європейського права та правознавства УжНУ Віталія Дацюка.

Михайло Савчин переконаний: форма розповсюдження проектів Конституції у Мережі свідчить, що українська влада не опанувала мистецтва комунікації з народом і ухвалення адекватних рішень: «Тут такі варіанти поведінки: 1. Влада у такий штиб вивчає суспільну реакцію на деякі проекти, окремі положення можуть мати одіозний характер; 2. Влада не усвідомлює процес демократичної комунікації, за якою мають ухвалюватися зважені і збалансовані рішення; 3. Проекти Конституції мають бути належним чином оприлюдненні і мають обговорюватися на громадському, експертному, владному рівнях тощо.

Хай як парадоксально, форма правління у запропонованому варіанті не змінюється, адже вона залишається напівпрезидентською. Конституція в редакції 1996-го, як і в редакції 2004 року, встановлювала напівпрезидентську форму правління. Специфіка нашого Основного Закону – у конфліктогенності трикутника відносин: парламент – глава держави -– уряд. Варіант 2004-го навіть більш конфліктогенний, оскільки він містить так зване «правило довгої руки» – намагання врегулювати все і вся, а іншими словами – необґрунтоване і нерозумне втручання правової матерії у сферу, в якій вона безсила, – політичних відносин. Натомість має бути проста і формальна конструкція з трьох елементів – призначення Прем'єра Президентом за згодою парламенту, конструктивний вотум і вотум довіри урядові».

Радник Голови Конституційного Суду України вважає, що найбільша проблема чинної Конституції влади у незабезпеченні балансу розподілу повноважень, про що сказано у п. 2. Далі існують істотні проблеми забезпечення незалежності судової влади. Тут має бути реально забезпечено незалежність Вищої ради юстиції, яка має складатися із суддів, а також певного числа адвокатів і професорів права. Має бути посилена незалежність Конституційного Суду, який самостійно повинен вирішувати питання про відповідальність конституційних суддів, а також має бути розширено і значно конкретизовано повноваження у сфері прав людини (зокрема, право негайно зупиняти дію правових актів, що йому підконтрольні, якщо вони порушують права людини).

Михайло Савчин прогнозує, що нову Конституцію матимемо лише після закінчення антитерористичної операції. Він переконаний, що українці живуть за Конституцією лише 13 років, і то з певними застереженнями, оскільки мафіозну державність Януковича навіть за формальними ознаками не можна назвати конституційною.

Україні історично притаманна парламентська демократія

Магістр права Віталій Дацюк, який, до слова, є вихованцем Михайла Савчина й неодноразово був учасником шкіл, семінарів, присвячених конституціоналізмові, має дещо інший погляд на чинну Конституцію: «Головна проблема не в її недосконалості, а в недотриманні основних положень. У юриспруденції є такі поняття, як юридична і фактична конституція, тобто перше – це те, що є на папері, а друге – як вона виконується. Так-от, кожен Президент України мав свою фактичну конституцію.

На мій погляд, роботу з удосконалення конституційних положень варто провадити в напрямку забезпечення ефективного механізму системи стримувань-противаг між Президентом, парламентом та урядом. Досить часто можна почути думку, що Україні потрібен сильний глава держави з відповідними повноваженнями. Але хіба ми вже забули, до чого призвела концентрація влади в руках однієї людини?».

Віталій апелює до традицій українського конституціоналізму, наводить цитату одного з перших актів конституційно-правового характеру на території України «Пактів і конституцій прав і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 року між гетьманом Пилипом Орликом та військовою старшиною і козацтвом:

«Що торкається внутрішнього врядування, то, з огляду на те, що декотрі гетьмани, будучи під московськими самодержцями, потроху самі перейнялись самодерзьким духом і узаконили собі право: так хочу, так повеліваю, – рада постановляє, аби в отчизні нашій первенствуючими совітниками були генеральна старшина і полковники; окрім сього, з кожного полку має обиратися по одній особі з числа старинних благорозумних і заслужених людей, котрі мають засідати в генеральній раді з генеральними старшинами; без дозволу сеї ради гетьман не має права нічого приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти».

Магістр права, проаналізувавши проект змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування) на сайті ВРУ, вважає слушною ініціативу надання Президенту повноваження зупиняти рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції з наступним зверненням до Конституційного Суду. Тож Віталій Дацюк пропонує такі кроки до конституційних змін:

«Найважливіше, що нині слід зробити, – люструвати органи влади на всіх рівнях. Без цього будь-які зміни до Конституції та законодавства будуть марними. І починати треба з дочасних парламентських виборів, адже теперішній склад парламенту не дозволить провести конституційну реформу на належному рівні без кон’юнктурних політичних домовленостей. Тому процес внесення змін до Конституції, мабуть, буде тривалим.

Першим етапом можуть стати зміни, спрямовані на децентралізацію влади, що має посприяти врегулюванню конфлікту на Сході. Але це тільки початок. Відповідних змін потребують й інші розділи Конституції. Насамперед має бути посилено гарантії прав людини, введено інститут конституційної скарги тощо. Дуже важливо забезпечити стабільність традиції конституціоналізму в Україні і не допустити того, щоб Конституція змінювалася щоразу з обранням нового Президента.

Стосовно ж гарантування стабільності конституційного устрою держави, потрібно нарешті ухвалити Виборчий кодекс і не змінювати виборче законодавство перед кожними виборами. Важливим є перехід на пропорційну  систему з відкритими списками».

«…прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу»

1996 року, очевидно, й не підозрювали, що 2014-го в Основному Законі нашої держави знайдуться відповіді на більшість запитань, які сьогодні закидає українцям сусід-загарбник, запевняючи у нехтуванні нами ж проголошених прав і зобов’язань:

«Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України».

Преамбула Конституції

Найважливіше, чого варто побажати Конституції в День її народження, – аби вона змінювалася у мирі і злагоді. Жертв було достатньо.

Сьогодні Конституції – 18... Тому, подолавши юнацькі страхи й помилки, вона має стати мудрою і виконуваною.

Наталія Каралкіна