Микола Мушинка провів екскурсію для студентської молоді місцями, що повʼязані з іменами Станіслава та Софії Дністрянських.

Академік Станіслав Дністрянський – один із найвидатніших учених-правників першої половини ХХ ст., декан, ректор Українського вільного університету в Празі, депутат Австрійського парламенту. Саме його велика заслуга в тому, що УВУ був перенесений із Відня до столиці Чехословаччини. Наукові публікації С. Дністрянського дотепер не втратили актуальності. За словами М. Мушинки, основна праця вченого – «Загальна наука права і політики» (1923 р.).

У 1930‑х роках подружжя Дністрянських жило в Ужгороді. М. Мушинка показав учасникам екскурсії будинок на вул. А. Волошина, де вони мешкали. Дружина С. Дністрянського Софія – піаністка, музикознавець, у 30‑х роках заснувала в Ужгороді приватну музичну школу.

Завдяки М. Мушинці значна частина спадщини подружжя Дністрянських збережена: академік передав цінні речі до Ужгорода й Тернополя. У Закарпатському краєзнавчому музеї зберігається понад 200 експонатів – документів, особистих речей Дністрянських, частину яких продемонстував Іван Орос, завідувач меморіального музею Августина Волошина.

С. Дністрянський помер в Ужгороді 1935 року. Товариство українських правників у Львові мало намір поховати академіка на Личаківському цвинтарі, однак сталося так, що вчений знайшов вічний спокій на ужгородській Кальварії.

Софія Дністрянська заповіла поховати її біля чоловіка. Після окупації Карпатської України Угорщиною вдова змушена була виїхати до Чехо-Словаччини, де померла 1956 року. Перепоховали С. Дністрянську в Ужгороді поруч із чоловіком 2001‑го – рівно через 100 років після їхнього одруження.

Микола Мушинка зізнається, що дотепер для нього є загадкою дата народження С. Дністрянської: у джерелах фігурують 1882 і 1885 роки. На думку академіка, ймовірнішим є 1882, тому саме цей рік написаний на її могилі.

Микола Іванович розповів також про Яська і Марію Остапчуків, які теж поховані на Кальварії. Батько Я. Остапчука був членом галицького сойму, приятелем І. Франка, саме Каменяр писав йому всі парламентські промови.

Ясько Остапчук, як і С. Дністрянський, був депутатом австрійського парламенту і другом Т.‑Г. Масарика. Коли Остапчук сказав Масарикові, що не буде знову балотуватися до парламенту, майбутній президент Чехословаччини порадив йому переїхати в Угорську Русь, щоби хоч якось протидіяти мадяризації. Я. Остапчук став співзасновником Руської народної ради в Старій Любовні у листопаді 1918 р., яка перша заявила про бажання приєднати Закарпаття до України.

Остапчуки мали 7 дітей, про долю кожного академік Мушинка може розповісти багато.

Зовсім недалеко – могили художників Бокшая, Ерделі, Манайла, скульптора Свиди...

«Те, що не вдалося мені, удалося Чендеєві», – сказав М. Мушинка біля могили письменника, маючи на увазі спробу перевезти через кордон працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Наталія Ребрик, проректор Закарпатського художнього інституту, відзначила символічність того, що напередодні річниці смерті Федора Потушняка (екскурсія була 11 лютого, Ф. Потушняк помер 12‑го в 1960 році) учасники екскурсії побували і біля його могили.

Добрим словом Наталія Йосипівна згадала й професора кафедри української літератури УжНУ Лідію Григорівну Голомб, автора фундаментальних досліджень творчості Ф. Потушняка...

М. Мушинка в Закарпатському художньому інституті читає курс «Закарпаття очима незакарпатців». Лекції академіка, безперечно, було б цікаво послухати й студентам та викладачам УжНУ.

13 лютого М. Мушинка і видавництво «Ґражда» презентували в нашому університеті книгу «Час мовчати і час промовляти. Збірка закарпатоукраїнських народних прислівʼїв Івана Югасевича з р. 1806».

Василь Шаркань

для Медіацентру УжНУ