Закарпаття – унікальний край, де, крім переважної частини українців (близько 1 млн 100 тисяч осіб), проживають також етнічні меншини угорців, румунів, словаків тощо. Найбільші з меншин мають і мережу шкіл з рідною мовою навчання. Безумовно, тамтешні учні опановують і державну мову – українську.

В Ужгородському університеті на філфаку вже п’ятий рік поспіль майбутніх вчителів-україністів навчають і методики викладання української мови в загальноосвітніх закладах із навчанням мовами національних меншин.

19 листопада студенти-п’ятикурсники з доцентом кафедри української мови Аллою Галас побували на такому уроці в Ужгородській угорськомовній гімназії ім. Другетів, аби наживо побачити особливості викладання української мови як іноземної.

9:00. Студенти гуртуються на подвір’ї гімназії, яка заховалася серед житлових будинків на вулиці 8 Березня. За кілька хвилин до гостей підходить заступник директора, випускниця УжНУ, нині вчитель української мови та літератури Єва Борисова й проводить їх до двоповерхової будівлі навчального закладу.

Відразу привертає увагу годинник – тут «живуть» за часом Будапешта (8:10). Прямуємо до актової зали вузькими коридорами. На стінах – традиційні шкільні стенди угорською мовою, крім одного – стенду, присвяченого українській мові. До уроку ще півгодини, тож заступник директора розповідає про особливості гімназії: «Ужгородська угорськомовна гімназія ім. Другетів відновила свою роботу 2004 року. Нині це навчально-виховний комплекс, бо маємо й початкову освітню ланку. У перший клас цьогоріч записали 32 учнів. Отже, гімназія має майбутнє. У навчальному закладі (5–11-і класи, або 1–7-і гімназійні) діє одна паралель, навчаються 178 учнів, – розповідає Єва Елемирівна. – Ми виховуємо громадян України, прагнучи зберегти національну самобутність учнів, тому всі вони різнобічно розвинені, майже всі займаються в народних гуртках».

Вчителька зізнається, що багато їхніх вихованців зі змішаних сімей, останнім часом приходять діти з українськомовних родин, аби в майбутньому навчатися за кордоном. У просторому актовому залі гімназії привертає увагу стенд толерантності: у дитячих руках намальована планета, на якій зображено прапори різних держав – також тут великі стяги України та Угорщини, а ще – портрет засновника гімназії Георгія Другета ІІІ.

Учні угорськомовної школи опановують мову за особливою програмою, але з такими самими вимогами, як і до українськомовних школярів. За словами заступника директора, з їхніх випускників ЗНО з української мови та літератури ще ніхто не «завалив».

Студенти діляться на дві групи й прямують на заняття до 7 класу, де урок вестиме випускниця української філології Клара Рінгер, та 9 класу, де вчителює Єва Борисова. До слова, колектив учителів цієї гімназії є авторами підручників з української мови для шкіл з угорською мовою навчання.

Класи просторі, по-сучасному обладнані, з мультимедійними дошками, одинарними партами, кожен стілець підписаний ім’ям учня, на стінах – символи України та Угорщини. Учні вдягнені у чорно-білу кольорову гаму. Дев’ятикласниця Каміла пояснює, що білі сорочки, краватки з емблемами гімназії чи безрукавки з такими ж символами – це їхня шкільна форма.

Урок починається з того, що чергові рапортують про кількість учнів у класі, називають відсутніх. Вчителька опитує попередню тему, швиденько активізує кожного, ставлячи короткі питання, перевіряють домашнє завдання. Для закріплення матеріалу учні на швидкість вибирають із запропонованих на мультимедійній дошці речень ті види, які вивчили. Учні зосереджені, всі працюють, не порушують дисципліну, не шумлять – це дивує студентів, які вже пробували себе в ролі вчителя, – дисципліна була одним з проблемних питань.

Через 10–15 хвилин від початку уроку вже приступили до вивчення нової теми: «Складнопідрядні речення з підрядними обставинними місця і часу». Учні ознайомлюються з текстом підручника й читають параграф уголос.

Чути, що хлопці на перших партах – Олександр, Андрій – говорять без акценту, а більшість дівчат на других партах – Сандра, Вів’єн, Дора – з акцентом. Закріплюють матеріал рухливою вправою: кожен учень має стрічку з початком чи закінченням речення – мають знайти відповідники й склеїти їх.

Під час перевірки речень вчителька принагідно питає тлумачення орфограм, за потреби пояснює незрозумілі слова українською, а потім з перекладом. Діти з угорських сімей на уроці все-таки думають угорською, а потім говорять українською.

Наприкінці заняття улюблене завдання дев’ятикласників – творча робота. Учні доповнювали речення своїми міркуваннями. За змістом придуманих частин речення можна бачити, про що думають школярі, – про мир, спокій (Я живу там, де спокій і мир), безлімітний інтернет, родину тощо. Рівно зі дзвінком вчителька задає домашнє завдання, пояснює, що треба зробити у вправах, і каже, хто які оцінки заробив упродовж уроку.

На перерві студенти обмінюються враженнями. Здивувала активність учнів, знання, креативність учителя та школярів, домашня атмосфера поваги тощо. Єва Борисова пояснює, що для роботи в закладах національних меншин обов’язково треба знати хоч трохи ту мову, бо в молодших класах багато що пояснюється через переклад та порівняння з рідною мовою, а в старших – намагаються добирати синоніми до незрозумілого, пояснювати українською.

Вчителька стверджує, що ситуація з вивченням української в угорськомовних селах дещо складніша, бо там нею майже не послуговуються, нема мотивації й особливого бажання знати українську. А в місті учні зазвичай перебувають в українськомовному середовищі, чують державну мову в транспорті, на вулиці, й це допомагає її засвоїти. Цікаво, що на перерві діти говорять то угорською, то українською без будь-яких проблем. «Справжні білінгви», – резюмує Алла Галас.

На наступному уроці семикласники та дев’ятикласники спільно з учителями та студентами переглянули й обговорили зафільмований урок-гру, який торік проводили з учнями гімназії магістранти-україністи.

Наприкінці візиту студенти подякували за прийом і науку, пригостили учнів солодощами й зробили фото на пам'ять. До речі, студенти УжНУ вже п’ятий рік навідуються в угорськомовну гімназію, щоб побачити урок української мови як іноземної наживо.

Іванка Когутич

Фото Роберта Паппа