Дмитрові вірші були зовсім інші, ніж у нас: ми ще десь писали в давньому дусі, а у нього – новаторство з перших кроків. Колеги по перу казали йому «Ти камінь, Дмитре. Ти не тільки Кре́мінь, ти ще й Кремі́нь! Ти маєш бути твердим і не слухати нічиїх підказок, а самому робити так, як вважаєш за потрібне!». Пам’ятаю, у 1974 році у газеті «Молодь Закарпаття» опублікували його «Меморандум Герштейна». Тоді це було рідкісне явище, якщо де-не-де в пресі дали вірш уже визнаного поета, але вірш такий, що не суперечив панівній ідеології. Це ж була смілива філософська поема – як грім серед ясного неба! Дмитро, до слова, тоді мав лише 20 років.

На щастя, потужний злет Дмитра Кременя продовжував зростати й зростати. Бо буває часто в молодих поетів – сильний старт, а далі починається «розхолодження». Тут такого не сталося. Після закінчення університету його направили на роботу в Миколаївську область, і там, у тій літературній степовій школі, він заграв, як верховинський діамант – самобутній, неповторний. Тому закарпатці кажуть, що Кремінь – наш поет, миколаївці кажуть, що їхній, але в будь-якому разі, добре, що саме з нашого краю вийшов митець, яким сьогодні пишається вся Україна».

Саме там, на Миколаївщині, Дмитро Дмитрович став лауреатом Республіканської літературної премії ім. Василя Чумака, культурологічної премії ім. Миколи Аркаса, Всеукраїнської премії ім. Володимира Свідзінського. Крім того, його визнали «Городянином року» в номінації «Мистецтво», «Людиною року Миколаївщини», а також нагородили почесною грамотою Верховної Ради України.

Державну премію України імені Тараса Шевченка Дмитро Кремінь отримав за збірку поезій «Пектораль» у 1999 р. У тодішній промові поет сказав: «Я щасливий уже тим, що не вчився в поетичній школі п'яного дяка, не шукав просвіщення в хлипнівських малярів, не благав перепустки на Парнас у земляків із циновими ґудзиками, хоч холод таємних канцелярій проймав і мене з юних літ, і від колискової землі мене відлучали замолоду. Так, не вбили, не розстріляли, не замучили, не потягли на панську стайню, та хіба Шевченко не мріяв про свободу та життя? Ще рано думати, що наші Берестечко, Полтава й Крути — позаду... Та й там та й мені просяяв удалині берег України-Атлантиди, яка підніметься з дна тоді, коли наші душі встануть з колін, водою Дніпра змиємо із чіл тавра, змахнемо порох і попіл спалених століть України».

До ювілею відомого закарпатця ужгородське видавництво «Ґражда» готує потужний збірник його вибраних творів – це буде перша книга Дмитра Кременя, видана на Закарпатті.