Хто вона, ця загадкова жінка в його ліжку? Чому йому конче треба знати, як її звуть? Чому саме йому вона подарувала дев’ять ночей? І до чого тут ведмедики панда? Що таке наше життя? А стосунки між людьми?

Такі та інші питання виникають після перегляду вистави  «Дев’ять життів у дев’яти ночах», прем’єру якої показали 27 вересня на малій сцені закарпатського муздрамтеатру.

Абсурдистську французьку п’єсу, що має назву «Пригоди медведиків панда, яку розповів один саксофоніст, котрий мав подружку у Франкфурті», написав драматург-філософ румунського походження Матей Вішнєк, а поставив київський режисер, актор, викладач акторської академії  Віталій Семенцов усього за 16 днів. Це вже третя його робота в закарпатському театрі.

«Мала сцена  – це  експеримент, це родзинки у великому пирозі. На Заході дуже популярні вистави малих форм. Великими формами нині нікого не здивуєш, бо акторів замінили технології – комп'ютерні штучки, мильні бульбашки тощо. Атмосферу ж на малій сцені творять актори. Це великий план, упритул до глядача – тут перевіряється акторський талант. П’єса Вішнєка дивовижна: розповідає про те, як би ми могли прожити наше життя, якби змінилися вчасно», – коментує режисер.

Вистава складна, повна символів та алюзій, її влучно доповнюють музика, світло й сценографія. Це видовище для театрального гурмана, який добре знається на сучасному мистецтві. У ній треба читати підтекст, розгадувати дивовижні діалоги. На сцені все продумано до деталей. Кольорова гама – чорно-біла (як інь та янь чи кольори ведмедика панда) і червона. Режисер зізнається, що любить мінімалізм і виразні деталі.

Акторська гра – найсильніший бік спектаклю. Не дивно, що головну роль зіграв провідний актор Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв Михайло Фіщенко. Актор останнім часом руйнує стереотипи, демонструючи глибину перевтілення. Його герою глядач вірить.  Головну жіночу роль зіграла провідна актриса Київського академічного театру «Колесо» Ольга Армасар. Захоплює її пластичність, переходи від жорсткого до лагідного, майже дитячого голосу. Сильний ефект на глядача справляє гра акторів на відстані кількох метрів, де фальш одразу стала б помітною.

Як кажуть знавці, кіно – це фіксована смерть, а вистава щодня народжується і щодня вмирає. Вона щоразу інакша, на відміну від знятого фільму. Побачити другу прем’єру «Дев’ять життів у дев’яти ночах» можна ще сьогодні, 28 вересня, о 18:00.

Іванка Когутич

Фото Олексія Попова