Четвер, 21.11.24, 14:20 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Розмови від душі...

Дуже сильна жінка, що любить казати правду, вважає себе реалісткою і не пам’ятає власних сліз

Її легко можна назвати успішною. Залізною леді теж. Не через байдужість, а через витримку до життєвих випробувань. Рухаючись по життю у шаленому темпі, вона не розтратила найголовнішого – віри в людей, їх чесність та професіоналізм. Швидкість не заважає їй розгледіти головне і залишатися вірною тому, чому колись її вчили у дитинстві.

Наталія Францівна Габчак – декан факультету туризму та міжнародних комунікацій, кандидат у майстри спорту. Колишня пацанка: капітан усіх спортивних команд на вулиці. Щаслива мама. А ще внучка, яка сумує за своєю бабусею.

Але про все за порядком. У її жилах тече українська (гуцульська) та польська кров. Народилася на Івано-Франківщині й тільки у 30 років переїхала до Ужгорода. Тепер вона декан. Була заступником директора Ужгородського ліцею-інтернату, працювала в управлінні освіти Ужгородської міської ради та Львівському університеті.

 

Вона донька лісника та лікаря. «Моя мама пропрацювала 51 рік у пологовому будинку. Школа була недалеко від лікарні, тож щоденним завданням було після уроків заходити до неї на роботу та забирати продукти додому. Але важливо не це – інше. Приблизно у цей час чоловіки приходили забирати дружин із новонародженими дітками, і я часто бувала свідком цих ніжних, наповнених дивовижними відчуттями моментів. Дивилася на  маленькі рученята – й так радісно ставало на душі...». Уже там її серце навчилося бути трепетним і чуттєвим.

Ну а спорт і важка домашня праця гартували. «Я була дівчиськом у штанях. Ніколи не любила чогось дівочого. На свята чекала, замість суконь чи ляльок, ключку, футбольний, гандбольний, волейбольний, та будь-який м’яч… Словом, будь-що, що мало стосунок до спорту. На вулиці у нас було так: спочатку мене обирали капітаном, а потім уже формувалася команда. Я могла легко побитися із хлопцями, а їх ранці з усім умістом кинути у воду!».

 

Так складалося, що будь-яка неприємна ситуація в її очах отримувала статус чергової перепони. «Удома я не працювала, а вкалувала. І це не було трагедією. Я знала, що коли зроблю всю роботу, зможу піти на вулицю. І так було завжди!».

Ця жінка не визнає зупинок. Коли їй набридло бути у Львівському університеті, подала заявку на участь в експедиції на о. Селігер. «Ось там я навчилася виживати. Знаєте, побачивши, який спосіб життя мали місцеві, які пріоритети, усвідомлювала одне – такого життя я не хочу».  

Удома все було інакшим. «Батько був лісничим. Ми часто ходили збирати ягоди, гриби, малину. Він був у мене трохи відлюдькуватий. Для нього було значно приємніше зачинитися у своїй майстерні і щось там вигадувати... Розробив 12 раціоналізаторських пристроїв. Першим у селі прикріпив до велосипеда моторчик. Був таким собі винахідником. Саме він навчив мене любити все навколишнє. У нього був свій, такий ніжний підхід до наших домашніх тварин: курей, телят, свиней, корів...». Від батька Наталя Францівна навчиться бути в гармонії з природою.

 

Проте було одне але: «Я ненавиділа пасти корову. Бабка мені завжди казала: не вчитимешся – будеш пастухом! І для мене це було найстрашнішим. Можливо, тому-то я з усіх сил намагалася не відставати в науці!».

Її кращим другом була і є бабуся, яка дивиться на неї з неба. Це була неймовірна жінка! Вона закінчила чотири класи, але вільно володіла чотирма мовами. Прислуговувала у багатих євреїв, а під час голокосту рятувала їх від загибелі. Багато молилася, співала, читала вірші. «Знаєте, коли я піднімаюся високо в гори, то відчуваю, що там, за хмарами, є не так Бог, як моя бабця. Вона є моїм оберегом».

Батько ж був тим, хто розділяв з Наталією Францівною пристрасть до спорту: «З ним я дивилася футбол. Дотепер добре пам’ятаю матч «Динамо-Баварія». Знала напам'ять усіх футболістів української збірної! Свого часу ми їздили на матчі в Донецьк, Київ. А у восьмому класі була закохана у гравця Закарпатського футбольного клубу».

 

Спорт з роками з її життя нікуди не зник. «Я була переможцем усіх районних та обласних змагань з того виду спорту, який вимагав витривалості. І дотепер намагаюся вести активний спосіб життя: ходжу в басейн, взимку беру ковзани і йду на Чорне озеро. Хоч тут без падінь не обійтися. А ще граю у великий теніс».

Цій жінці завжди щастило або на хороших людей, або на власну мудрість. «Знаєте, я можу пробачити будь-що, бо не раз переконувалася, що людина часто є заручником ситуації. Так, є речі, які мене неймовірно дратують: щось низькопробне, до прикладу, а ще фальшивість у людях. Коли вони мають подвійне дно. Для мене наявність мети у людини – це показник тільки наполовину. Мета повинна бути ще й професійно поставлена!».

Все, за що вона береться, отримує відразу особливу форму: чіткості, професіоналізму, краси і душевності. Але є й таке, у чому вона не дуже майстерна :)

  • Чи часто Вас можна побачити на кухні?
 

– Я рідко коли на кухні. Майже всі мої спроби отримують чорний колір. Це царство мого чоловіка. Він може запекти індичку, гуску, і це завжди виходить смачно. Він дуже балує нас із сином.

  • А де Ви з ним познайомилися?

– Знайомство відбулося, коли вчителювала у Болехові. Підкорила мене його наполегливість: кожен місяць по декілька разів просив моєї руки, а я завжди відмовляла. І навіть тепер не зможу пояснити, чому одного разу погодилася.

  • І далі…

– Далі був перший подарунок – французькі духи, тоді другий – уже безцінний  – народження нашого сина. Я стала мамою у 29 років. У декретній відпустці пробула 1, 6 місяців, а потім не витримала й пішла працювати. Я дуже вдячна своєму чоловіку: він мудра людина. Ніколи ні від чого мене не відмовляв і не відбивав бажання.

 
  • В яку країну Ви би хотіли поїхати?

– В Індію. Мене приваблює її контраст.

  • Кава чи чай?

– Чай. Кава мене не любить.

  • А щодо квітів?

– Я їх не люблю.

  • Що робите, аби заспокоїтися?

– Вишиваю, в’яжу кашпо.

– Чим керуєтеся у прийнятті важливих рішень?

– Словами з «Віднесених вітром»: «Про це я подумаю завтра!».

  • Які у Вас стосунки з Богом?

– Він завжди у моєму житті. Колись я дала Йому обітницю, що ніколи не скривджу жодної дитини, якщо Він допоможе одужати моєму сину. Дотепер намагаюся тримати дане Йому слово.

  • Що розумієте під словом декан?

– Це людина, яка організовує комфортну працю на факультеті на будь-якому рівні. Це чоловік і жінка в одному обличчі.

 

Вона дуже сильна. Любить казати правду. Вважає себе реалісткою і не пам’ятає власних сліз. «Як той їжачок – згорнуся клубочком, а потім розкажу собі, що треба мобілізуватися, бо так рідко трапляються ті, хто може допомогти!». Її особливістю є вміння поєднати у собі, здавалося б, непоєднуване: витримку та імпульсивність, ніжність і колючість, радість, переплетену із сумом.

Я не питала її, про що вона думає, коли лягає спати. Але точно знаю, що часом розмовляє із бабцею, бо дотепер у ній живе маленька дівчинка. Знаю, що планує наступний день, бо живе у ній першокласний організатор. Знаю, що просить доброї долі своєму сину, бо тримає у серці материнську мудрість.

Вона з тих людей, хто бачить можливості для покращення навіть ідеальних речей. І найголовніше, що їй це вдається робити. Наталя Францівна переконана, що разом, вірячи в єдину справу, можна і гори звернути.

Дотепна, відверта, пряма і щира. Я не впевнена, чи добре це, але вона не обирає, перед ким відкривати своє серце. Не тримає образ, хоч уміє й погарячкувати. І прочухана може дати. Вона щира – і це головне її досягнення. Бо коли тобі зустрічаються такі люди, як Наталя Францівна,  можеш бути впевнений, що йтимеш шляхом чесності, а він ніколи не є помилковим.

Ця жінка вміє вірити в інших більше, ніж вони самі. Бачити в інших більше, ніж вони можуть уявити. Вона просто може все. Все те, що буде корисним і допоможе повірити комусь у себе! Вона прекрасна!

_x_PS1 Серед нас є люди, успіх яких нам здається цілком природним, закономірним. Через те часто не надаємо собі труду збагнути масштаб їх роботи. Для нас вони неусвідомлено є епіцентром всього: ідей, думок, порядку, системи в цілому. Чомусь сприймаємо це також як даність. І тільки тоді, коли такі люди бодай на день зупиняються або ще гірше – йдуть у відпустку, починаємо відчувати, скільки всього на їх плечах._x_PS2 _x_PS3 _x_PS4 _x_PS5 _x_PS6 _x_PS7 300_x_PS8 https://www.youtube.com/embed/5Vkrvo34tU4?feature=player_detailpage_x_PS9 _x_PS10 Світлана Лапига_x_PS11 Фото, відео Роберта Паппа_x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Світлана Лапига

Фото, відео Роберта Паппа




Розмови від душі... | 27.07.15 | Додав Lucky | 2825 | 4.0/4
Теги: Габчак, Нталія

Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
omForm">
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Липень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Рубрики розділу

Афіша [4] Незабаром [16]
Актуально [141] Акції [132]
Позиція [18] МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33] Студгромада [188]
Абітурієнт [84] Зблизька [88]
Наболіле [21] Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154] Компетентно [38]
Несподівано... [14] У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160] Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273] Презентації [167]
Екскурсії [113] Дозвілля [210]
Ініціатива [47] Перспективи [38]
Підсумки [40] Спорт [238]
Традиції [206] Зустрічі [210]
Вітаємо! [235] Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230] Студентська практика [66]
Студмістечко [8] Конкурси [117]
На замітку [6] З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9] Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49] Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2] Річниця [14]
Слава Україні! [9] Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91] The main news of university [12]
Подяка [8] Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13] Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3] Підсумки року [5]
Визнання [3] Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики