Цьогоріч  фільм про Революцію гідності був номінований на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». Слоган стрічки — «Ukraine's fight for freedom» (боротьба України за свободу) – якнайточніше відображає, про що йдеться. Субтитри англійською мовою (та й взагалі орієнтація на іноземного глядача) дають зрозуміти: про нас дізналися, заговорили! Але чи почули? Знов-таки...

Цим фільмом започатковано цикл документального кіно в університеті. До глядачів звернувся організатор, голова студради історичного факультету Василь Карпов, який зазначив: «Сенс вивчення історії полягає у вмінні аналізувати, порівнювати і робити висновки. Часто, вивчаючи сухий лекційний матеріал, важко побачити цілісну, повномасштабну картину. Саме в цьому й допомагає документальне кіно. Нотою честі буде розпочати цей цикл саме з української Революції гідності».

Наступного разу до перегляду пропонують не менш цікавий фільм «Белорусская мечта». Окрім перегляду, збирали гроші на допомогу нашим Героям-захисникам на Сході.

Хронологія подій, настрої передані настільки точно, що емоційно ти переживаєш усе знову. Вже через 10-15 хвилин від початку стрічки в залі було чутно схлипування, які не припинялися до кінця показу.

Цей фільм особливо потрібен тим, хто ще досі не зрозумів, що коїться в країні і хто є хто в нинішній владі.

Один з героїв стрічки сказав: «Це ж як треба було довести народ, щоб інтелігент прийшов на майдан кидати каміння?» Мабуть, у цих словах і полягає увесь сенс революції.

Переглядаючи кадри з фільму, маєш моторошне відчуття від того, як давили протестувальників, від жаху в очах людини, коли б’ють лежачого. Б’ють кийками і ногами беззбройного!

Правду кажучи, взяти коментар у когось виявилося досить таки складним завданням: людям було настільки важко говорити, що, здається, вони навіть не розуміли, чого ти від них хочеш. Один з глядачів, студент факультету МПМБ Артур каже: «Фільм справді сильний. Показує, яка в нас нація, хто ми є, що наша сила єдності. Ми можемо все, якщо будемо разом. Фільм показав, на що люди здатні, які ми сильні. Слава Україні!».

Організатор заходу Василь Карпов стрічку бачив не вперше, проте зізнається, що на великому екрані вона справляє ще більше враження. Хлопець коментує: «Наші викладачі завжди виховували і виховують в нас свідомих громадян, патріотів. І, що найприємніше, завжди максимально підтримують студентів у різних заходах. Сьогодні бачив представників майже всіх факультетів — у цьому допомогли колеги зі студради УжНУ. Крім того, прийшло багато звичайних ужгородців, декілька школярів».

Студентка істфаку Діана також пройнялася стрічкою до глибини душі: «Я була частинкою Майдану – ночувала й днювала там, допомагала, чим могла. Тому для мене це ностальгія. Те, що було в Ужгороді, – одна, мирна частина, в Києві було інше, там були друзі, тож знала все з перших уст».

_x_PS1 Коли сипати сіль на рану – частіше про неї думаєш, вона більше болить.  Так і тут: ми повинні говорити про Україну, революцію та війну, бо це нам болить — коли болить, почуваєшся живим, якщо ти живий — щось робиш, щоб жити було краще. Про це думалося 16 березня у приміщенні великої зали ректорату під час перегляду документального фільму «Зима у вогні» Євгена Афінеєвського. _x_PS2 /live/2016/03/56film/zima-v-ogne.jpg_x_PS3 _x_PS4 _x_PS5 _x_PS6 _x_PS7 _x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Ксенія Шокіна_x_PS11 _x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Ксенія Шокіна