У результаті конкурсу магістрант Олександр Староста здобув диплом ІІ ступеня та грамоту в номінації «Оригінальність теми та літературознавчу ерудицію», а також обоє наших студентів отримали сертифікати учасника всеукраїнського конкурсу.

Своїми враженнями про поїздку, публічний захист, «трофеї» та знайомства дипломант поділився з читачами «Медіацентру УжНУ».

•  Ти вперше взяв участь у конкурсі наукових робіт. Звідки дізнався про нього?

− На власний сором мушу зізнатися, що інформацією про зміст та етапи проведення цього всеукраїнського конкурсу я практично не володів. Мав уявлення у масштабах «бачив десь частину назви правим краєм лівого ока». Про можливість моєї участі у конкурсі повідомили викладачі кафедри української літератури нашого факультету, вони ж подали необхідну інформацію до науково‑дослідної частини університету. Окремо хочу подякувати тодішньому лаборантові кафедри Вікторії Шапурко, яка допомогла подолати всі формальні етапи відправлення роботи на конкурс.

• Попередньо роботи були відібрані й оцінені. Як відбувався сам захист?

− Після того, як роботи пройшли рецензування, частину з них відібрали до захисту, а їх автори отримали відповідні запрошення. Роботи були оцінені певним балом (максимальна загальна оцінка – 200 балів), до якого згодом додавалася оцінка за захист (максимум 30 балів). Учасникам не повідомляли заздалегідь, як саме були оцінені їх роботи, − про це дізнались безпосередньо перед захистом.

Сама процедура захисту – 10-хвилинна доповідь (за бажанням конкурсанта – у супроводі презентації) та відповіді на питання (не більше, ніж 3 питання кожному учаснику). Було важливо максимально повно висвітлити результати свого дослідження, а також чітко відповідати на поставлені запитання й не менш точно і грамотно формулювати питання до інших конкурсантів. Маю сказати, що члени журі створило рівні умови для учасників, не беручи участі в обговоренні робіт, а лише оцінюючи наші виступи та участь у дискусіях.

• Твоя робота присвячена творчості Володимира Самійленка. Чи були роботи конкурентів про цього ж письменника? Які загальні тенденції в дослідженнях колег (тематика, персоналії)?

− Інших робіт, присвячених творчості Володимира Самійленка, на конкурсі не було. Загалом помітна тенденція до дослідження творів сучасного літературного процесу, який ще не має широкого літературно-критичного висвітлення (творчість К. Москальця, В. Щербака та ін.), пошуку оригінальних тем (наприклад, реактуалізація образу козака-характерника в сучасній українській літературі), використання сучасних методів дослідження (психоаналіз, неоміфологічна школа тощо).

• Хто був у складі журі? Можливо, якісь відомі вчені?

− Головою журі в секції з літературознавства була завідувач кафедри літературознавства та компаративістики Житомирського державного університету Олена Олександрівна Юрчук, відома своїм внеском у розвиток української постколоніальної критики.

Журі складалось із авторитетних учених, серед яких не можна не виокремити постать професора Житомирського університету Петра Васильовича Білоуса – одного з найвідоміших дослідників давньої української літератури.

Окремо хочу відзначити зустріч із професором уже після захисту робіт. Після того, як я висловив зацікавлення науково-методичними розробками житомирських учених та бажання придбати дещо із зазначеної літератури, Петро Васильович просто подарував нашій кафедрі чималий стос своїх книг, серед яких цінні праці з теорії літератури, психології творчості, давньої української літератури.

Пригадую, що був розгублений і не знав, як віддячити за такий щедрий подарунок. Тож хочу іще раз особисто та від імені студентів-філологів нашого факультету (гадаю, ніхто з колег не матиме нічого проти такого формулювання) подякувати шановному професорові за його щедрість та допомогу у студіюванні літературознавства.

• Що було найскладнішим у конкурсі, поїздці загалом?

− Найскладнішим було впоратися з тремтіння рук перед виступом. Під час жеребкування мені випав щасливий 13-й номер (виступало нас 12, але номерів було 14 – за кількістю відібраних робіт), тож я мав час освоїтися, долучитися до обговорення, згодом таки спромігся більш-менш упевнено виголосити свою доповідь.

Поїздка була дещо ускладненою, бо нема ні поїзда прямого сполучення, ні можливості доїхати залізницею з пересадкою. Але коли з тобою їде така енергійна і позитивна людина, як Оля Стефанець, знудитися чи втомитися просто неможливо :).

• Хто переміг і хто був найбільшим конкурентом? Які вікові категорії учасників були представлені?

− У літературознавчій секції перемогу здобув Олександр Ярмак – студент Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Про якусь відчутну конкуренцію говорити не доводиться, бо роботи були попередньо оцінені й розрив між балами був доволі пристойний, а всі учасники достойно представили свої роботи, тож різниця в оцінках за виступ була у більшості з нас незначною.

Хоча у рейтинговому списку відразу за мною була конкурсантка, що відставала лише на 3 бали, тож, мабуть, це і був мій єдиний конкурент за один із дипломів ІІ ступеня (до 1-го місця вже ніяк було не дотягнутися). На жаль, ім’я цієї людини та назву роботи я не можу пригадати.

• Конкурс відбувався в Житомирі. Як тобі місто? Як приймали житомиряни?

− Місто доволі цікаве. У нас не було багато часу, щоб його оглянути, та й погода не надто сприяла екскурсіям. Проте завдяки дружній турботі студентів Інституту філології та журналістики  ЖДУ час, який ми там провели, залишиться у пам’яті дуже приємним спогадом.

• Які «трофеї» привіз? Чи завів цікаві знайомства?

− Мабуть, головним трофеєм стало саме це – знайомство і спілкування із чудовими людьми – обдарованими студентами та видатними ученими-філологами з усієї України. Після такого форуму відчуваєш у собі натхнення і сили до власного розвитку.

Щодо нагород за конкурс, то, крім сертифіката учасника й диплома, оргкомітет конкурсу зробив подарунок у вигляді кількох книжок сучасних житомирських письменників. Щодо ще однієї відзнаки – грамоти «За оригінальність теми та літературознавчу ерудицію» − можу сказати, що в ній має значитись не моє ім’я, а ім’я мого наукового керівника – Оксани Юріївни Кузьми. Таке формулювання дуже добре відображає результат саме її роботи.

• Що найкраще запам’яталося?

− Та все, про що я вже розповів. Утім, відзначу ще ту атмосферу, яка панувала на конкурсі. Коли після обговорення членами журі наших виступів нас знову запросили до аудиторії, де відбувався захист, й оголосили результати, всі учасники аплодували один одному. Не було жодної спроби апеляції, хоча відповідна комісія була готова до роботи протягом години після вердикту журі. Порівняно з минулорічною предметною Всеукраїнською олімпіадою, де, як мені розповідали (сам я вже не був присутній під час цього – поїхав до оголошення результатів), була велика кількість апеляцій і боротьба за призові місця, це справило дуже сильне враження. Тож іще раз дякую всім учасникам конкурсу за таку взаємоповагу.

• Поради колегам на наступний рік?

 − У моїх колег є набагато більш достойні порадники – їхні батьки та наставники‑викладачі. Я ж лише можу побажати всім і кожному успіху на шляху до власної мети. Вірте у себе й обрану Вами справу – вивчення й збереження Українського Слова.

_x_PS1 Нещодавно на базі Житомирського державного університету ім. Івана Франка відбувся завершальний етап Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з української мови та літератури (у т. ч. методики їх викладання). До публічного захисту, як відомо, було відібрано роботи двох філологів-ужнівців – Ольги Стефанець та Олександра Старости._x_PS2 _x_PS3 _x_PS4 _x_PS5 /live/2016/03/83sasha/starosta.jpg_x_PS6 Олександр Староста_x_PS7 45%_x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Розмовляла Іванка Когутич_x_PS11 _x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Розмовляла Іванка Когутич