Подорож почала бути цікавою, тільки-но ми сіли до потягу. Найбільшою загадкою для нашого товариства була особистість того, хто проведе ці 16 годин поїздки з нами в одному купе. Можливо, нею стане бабуся досить поважного віку, що агресивно реагуватиме на кожен наш шурхіт чи видих (не кажучи вже про слова)? А може, такий самий студент, як ми, з котрим до пізньої ночі будемо весело обговорювати всілякі життєві історії? Одне слово, версій було багато.

А доля підкинула нам надзвичайно цікавого співрозмовника. Слово за слово – і ми вже знайомі з Назімом Бедіровим, топ-менеджером компанії «Національні інформаційні системи» телеканалу «Інтер». Говорили на абсолютно різні теми: про патріотизм та е-декларування, українську політику та музику... Трохи вивідували й цікаву для нас інформацію, але конкретикою ділитися не буду☺. Попрощавшись у Києві, домовилися, що ця зустріч – не остання.

2-е листопада. Сьома ранку. Парламентські слухання розпочнуться лише в обід, тож вільний час ми вирішили присвятити оглядинам столиці. Перший наш «привал» – привокзальний «МакДональдз». Так, не вельми корисно, зате – традиційно! Поповнивши заряд енергії ранковою кавою, пішли штурмувати культурні надбання Києва.

9:15. Нас замітає снігом на високому правому березі Дніпра. Самої ж річки за туманом не видно. Ледве підводимо очі, аби побачити Батьківщину-Матір – один із символів Києва, хоч і радянського походження. До монумента не піднімаємося, та й узагалі ходимо мало: послизнутися й упасти на тих плитах у таку погоду – раз плюнути. Стоїмо під дверима Національного музею історії України у Другій світовій війні, подумки дякуючи мамі, яка в останню хвилю вкинула в дорожню ташку теплу шапку. Всередину також не заходимо. Але тепер не з побоювань упасти, а через надмірну пунктуальність – музей відчиняють о 10:00.

Однак нам щастить і цього разу. За декілька хвилин перед закладом вишикувалася юрба школярів – їх привели на екскурсію. Ба більше – впустили в приміщення до десятої! Вимагаючи всесвітньої справедливості, ми подалися за ними. У нагороду за очікування мали змогу йти від експоната до експоната з екскурсоводом. Правда, не нашим, але… Ми ж студенти, нам би все та на халяву ☺.

Після оглядин історичних воєнних пам’яток поїхали в саме серце міста – на майдан Незалежності. Восени він не такий людний, не працюють і фонтани, а от люди в костюмах різних звірят і далі, незважаючи на мороз і сніг, ходять за тобою, аби сфотографуватися за «символічну плату». Від них ми втекли в затишне місце й вирішили пообідати... А далі нас чекав шлях до ВРУ.

Підійти до будівлі Ради не так і легко: повсюди охоронці, які зустрічають тебе відразу на пішохідному переході, питаючи про мету візиту. На щастя, вона в нас була офіційна – і ми безперешкодно потрапили всередину. Далі – звичний гардероб, фейс-контроль, здавання усіх металевих речей і сканування сумок і сумочок. Мить – і ти в оточенні міністрів і депутатів, загальновідомих облич і маловідомих чиновників у костюмах. Зареєструвавшись, сіли на вільні місця у сесійній залі ВРУ і приготувалися до слухань, тема яких – «Ціннісні орієнтації сучасної української молоді».

Перед громадськими активістами з усієї України виступали міністр молоді та спорту Ігор Жданов, голова представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованна Барберіс, директор програми розвитку ООН Янтомас Хімстра, заступник міністра освіти і науки України Роман Греба, голова комітету ВРУ з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Артур Палатний, чимало інших. Останній торкнувся проблемного нині питання щодо забезпечення студентів стипендією й заявив, що в разі виділення її лише відмінникам на Україну чекатиме потужний соціальний вибух. Відтак промовці порушували ще багато цікавих для молоді питань, які потребують комплексного та структурного вирішення.

Після відвідин помпезної будівлі Верховної Ради ми мали в планах ще одну екскурсію. Наш новий знайомий пан Назім, котрому безмежно вдячні, люб’язно запросив нас до одного з офісів телеканалу «Інтер». Того, котрий зовсім недавно був охоплений вогнем і димом, а нині вже функціонує на всю, випускаючи «Подробности» і «Черное зеркало». Нам дали можливість побачити виробничий процес зсередини, побувати на прямому ефірі новин, хоч і за кадром. Розповіли, хто і за що відповідає, який шлях новина проходить до виходу на екран. Ми познайомилися з працівниками каналу й мали безлімітний запас на запитання до них. Звичайно, і фото на пам'ять було.

Чесно кажучи, будівля дотепер частково пахне гаром, на підлозі видніються закопчені сліди, але виконано колосальну роботу з відновлення, яка триває і далі. Та, незважаючи на ці незручності,  журналісти продовжують активно працювати і  завжди тримають руку на пульсі українських та світових подій.

Після такого насиченого дня по дорозі на вокзал вечірнім Києвом розуміли, що це місто приховує ще багато таємниць та цікавинок. Воно не спить. Не спали і ми, прокручуючи в пам’яті пригоди, які трапилися з нами всього за 24 години.

Ти прокидаєшся у потязі – а за вікном знову осінь, жовто-червоні кольори ще окутують рідне Закарпаття, не пускаючи сюди сніг. Хочеться на трохи додому, побачитися з близькими і розповісти про свій візит до столиці. А потім – знову в путь. І щоб залізничні колії вистукували «Щасливої дороги!».

_x_PS1 Вам доводилося коли-небудь подорожувати в часі? До прикладу, ти прокидаєшся у потязі, а за вікном – ну справжній грудень, сніжок і люди у своїх найтепліших шубах. Хоча сідав ще за часів Листопада І. Свідком таких дивовижних (а може, і не зовсім) змін вдалося стати нашій не менш дивовижній компанії студентів УжНУ: політологу Ладиславу Помпелю, психологу Ользі Михайльонко та журналістці Катерині Хижняк. За сприяння управління молоді та спорту Закарпатської ОДА ми вирушили до Києва на парламентські слухання про становище молоді в Україні._x_PS2 _x_PS3 _x_PS4 /live/2016/11/11ekskursiya/slajd.jpg_x_PS5 _x_PS6 У Верховній Раді_x_PS7 55%_x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Катерина Хижняк_x_PS11 _x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Катерина Хижняк