Головна » Усі публікації » Обмін досвідом |
На базі УжНУ в рамках проекту «Публічні лекції. Університет — простір свободи» відбувся черговий виступ – «Постмодернізм як сучасна європейська світоглядна система». Підготував його кандидат філологічних наук, доцент, директор Інституту іноземної філології Михайло Рошко. Лекція була адресована філологам і всім, хто цікавиться літературою і мистецтвом. Михайло Михайлович зауважив, що такий захід уже проводив для викладачів – хотів зробити це й для студентів та всіх охочих. Розпочав із тлумачення терміна «постмодернізм», навівши визначення відомого російського постмодерніста І. П. Ільїна: «Постмодернізм — це багатозначний і динамічно-рухливий, залежно від історичного, соціального і національного контексту, комплекс філософських, епістомологічних, науково-теоретичних та емоційно-естетичних уявлень. Найперше постмодернізм виступає як характеристика певного менталітету, специфічного способу світосприйняття та оцінки як пізнавальних можливостей людини, так і її місця та ролі у навколишньому світі». Михайло Михайлович каже: «Мені, звичайно, незручно говорити, що відомий дослідник дав неправильне визначення цього явища, адже якщо замість слова «постмодернізм» вставити романтизм, реалізм, бароко, модернізм тощо – все підійде. Тобто пан Ільїн дав визначення не постмодернізму, а літературному напряму в цілому. Я ж спробую пояснити вам, що таке постмодернізм і з чим його їдять». Постмодернізм виник у другій половині ХХ століття – існує й донині. Аби зрозуміти, що таке постмодернізм, слід розглядати постмодерн як епоху. Постмодерн треба сприймати як реакцію на зміну тим цінностям, котрі панували у попередні століття. Так, для доби Премодерну найголовнішим було прожити життя так, аби заслужити царство небесне, а для того не треба логікою пізнавати світ – варто лише читати Біблію і вміти її розуміти, дотримуватися всіх її канонів. У цей час казали: «Не слухай тіло – відчувай душу!» Звідси й ідея аскетизму – виду духовної практики, навмисне самообмеження, самовідданість або виконання важких обітниць. Ці протиставлення небесного та земного й стали цінностями Середньовіччя. В епоху Відродження люди не перестали вірити у Бога – у них просто змінилося ставлення до протиставлення небесного й земного. Мислителі у той час казали, що цей світ нам подарований, тому хіба не є гріхом відвертатися від цього подарунку? Тіло людське хіба не Богом подароване? Тому треба бути вдячним Богу за такий світ і за таке прекрасне тіло! Дивіться, який прекрасний світ, – будьмо щасливими. Кожна людина заслуговує на щастя! Михайло Михайлович виділив кілька цінностей епохи Модерну:
«Людство впродовж кілька століть ступило шалений крок вперед: інтенсивно розвивається медицина, освіта, культура, але чи принесло нам це щастя? Упродовж століття ми пережили війни, голодомори, вбивства тощо. Але чи стали добрішими? Нині ми на межі самознищення», – зазначив лектор. Ще дуже багато людей мислить ідеями науково-технічного прогресу – постмодерністи сміються з цього. Вони керуються декількома принципами:
Класичними представниками постмодерністської концепції в художній літературі є американські письменники Кен Кізі, Джон Барт, Томас Пінчон, Дональд Бартельм та інші, яких ще називали «чорними гумористами». Серед європейських письменників – Умберто Еко, Патрік Зюскінд, Крістоф Райнсмайр та інші, які несли вже зовсім нові людські цінності. Ті, хто не зміг прийти на виступ, зможуть послухати його в мережі Інтернет. Галина Риган для Медіацентру УжНУ |
|
|
|
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Матеріали близьких рубрик