18 листопада у словацьких Кошицях представники трьох країн (Словаччини – України – Норвегії) вітаються на проміжній ґрантовій конференції з твердим переконанням, що спілкування наживо важливе, адже для цього треба дивитися у вічі – отже, розуміти світ іншого. А ще вартує бути фізично активним і близьким з природою – сонцем, повітрям, водою, снігом, рослинним, тваринним світами. Це допомагає чути себе та навколишніх.

Партнери проекту «Міжнародне молодіжне спортивне партнерство», участь у якому, нагадаємо, беруть студенти України та Словаччини у рамках ґрантової угоди Норвезького фінансового механізму, у дуже комфортних умовах за чашкою кави легко й невимушено обговорюють надважливі для сучасної людини питання.

Павол Лопуховський, словацький координатор проекту, вітає присутніх на конференції студентів з їхнім Міжнародним днем, висловлює віру в їхній потенціал і пригадує, що свого часу (йдеться, за його словами, про панування й нарешті крах комуністичного тоталітарного режиму) саме вода, гори, прекрасні друзі, клубне життя допомогли повноцінно жити, хоч про подорожі тоді ще лише мріялося. Тоді вони, молоді, захоплювалися норвезькими мандрівниками, а тепер виступають партнерами в одному проекті – мріяти і робити максимально все, що можеш, задля втілення власної мрії – у цьому є сенс!

Пан Павол зізнається, що до початку проекту не знав про Україну нічого або майже нічого. А коли виникла потреба, з подивом виявив, що за кілометр від словацько-українського кордону є університет, у якому вчаться тисячі студентів. Поїхав говорити. Був вражений надзвичайно теплим прийомом. Нині відносини з факультетом здоров’я УжНУ не просто партнерські – дружні. «Купую книжки про Україну, читаю, розмірковую про проблеми цієї держави. У Європі є багато ситих і вдоволених життям людей, які теж нічого не знають про цю країну. Це недобре», – визнає пан координатор.

Павол Лопуховський висловив подяку Ужгородському університетові в особі його ректора Володимира Смоланки за належну роботу учасників проекту та сприяння керівництва вишу у реалізації транскордонного співробітництва.

Про Норвегію та її спортивні досягнення розповідають її представники Тронд Оскард та Мона Ліза, а ще – студенти. Захоплює їхня простота й невимушеність: говорять про свою столицю, свого короля та королівську родину, про національний одяг і національного птаха, який живе у північному регіоні країни, про полярне сяйво… «Ми народжуємося з лижами на ногах», – жартує молодь. Розповідають і про своє навчання: два роки у навчальних корпусах, ще рік – у полі, тобто на практиці: маємо знати, як усе працює, обов’язково спробувати це робити. Демонструють відео, називають свою школу і власну країну найкращою. Звучить щиро. Виглядає теж. Висловлюється дещо парадоксальна й разом з тим дуже оптимістична думка про те, що «the good of life is to die young, as late as possible (благо життя – померти молодим якомога пізніше)».

Наукову складову проекту підсилює доповідь про проблему гіподинамії у сучасному світі. На важливості фізичної активності як фактора здоров’язбереження в рамках реалізації ґрантового проекту наголошує його координатор з українського боку – декан факультету здоров’я людини УжНУ Олена Дуло.

Пані Олена наголошує на головних орієнтирах, що сприяють залученню молоді до занять фізичною активністю: фізичне середовище (доступність, вартість спортивних споруд та спорядження), соціальне середовище (спілкування, можливість вибору, відомі особистості – тренери, релакс, долучення до культурних цінностей, розваги), індивідуальний досвід участі тощо.

Пані Олена дякує норвезьким партнерам за підтримку фінансування ідеї проекту і висловлює сподівання на його продовження. А студентка факультету Марина Перебзяк коментує відеопрезентацію про свій виш та його спортивні досягнення, а також ділиться враженнями від особистої участі в проекті. Справжньою несподіванкою для 13 норвезьких студентів стає момент вручення їм українськими студентами пам’ятних подарунків із національною символікою.

Надзвичайна атмосфера панує, коли люди розповідають про те, чим реально живуть: віндсерфінг, каякінг, падлбординг, каноїстика, сновбординг, гірські лижі, велотуризм, альпінізм, плавання – усе це тренує не лише тіло, а й думку. Патрік Полак, майстер спорту міжнародного класу, шестиразовий чемпіон світу з віндсерфінгу, розповідає про свою 25-річну залежність від вітру: це його пристрасть, його стиль життя.

Його батько, Йожеф Полак, каже, що живе у трикімнатній квартирі, а грошей на синові успіхи видав стільки, що можна було вже придбати тримільйонну віллу. Тому, якщо 1000 разів щось робити, то можна подолати і слона. Віндсерфінгіст повинен дивитися вперед, але більше – перед собою, аніж за віддалений горизонт. У цьому якась своя особлива філософія.

Закінчується перший день переглядом цікавих відео з життя спортсменів. А ще – жартом. Доня питає маму: «Хто є перфектним чоловіком?» «Весляр», – відповідає мама... Щось у цьому є. Бо ж він який? Сильний, відважний, витривалий, знає, як тримати рівновагу, і багато чого вміє та може. А ще – все в його руках...

Про другий день перебування делегації УжНУ в Словаччині – в нашій наступній публікації.

Галина Шумицька

спеціально для Медіацентру УжНУ