1932-1933-го в Україну в’їхав на возі жовтий князь — голод… Людей купами закидали на чотириколісні вісники смерті: хтось ще просив допомоги, комусь вона була вже непотрібна... отам, під купою напівмертвих душ, лежала мама з дітьми, з іншого боку видно косу дівчини, котра вже не пізнає сили й ніжності кохання, не побачить своїх ненароджених дітей. А тим хоч би що…

Ніякі вмовляння і крики, що пронизували душу, не могли «оживити» мертвих сердець катів українського народу. Часом думаєш: звідки могли з’явитися отакі черстві люди? Чи вони, можливо, й не були людьми? Це були не китайські механізми, створені для побудови світлого майбутнього — комунізму! Це були не люди, а роботи, які чітко виконували вказівки згори.

Україна вшановує 80-ті роковини пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Ужгородський університет не залишився осторонь. Так, 27 листопада у читальному залі бібліотеки відбулася презентація книги «Відгомін трагедії: спогади мукачівців, які пережили голодомор 1932-33 років в Україні», авторами-упорядниками якої стали Іван Лендєл та Михайло Лабош.

Модерував захід доцент кафедри політології і державного управління Іван Стряпко. Слово взяв проректор Роман Офіцинський: «Таких демографічних втрат, як у часи геноциду, Україна не зазнавала. Точної кількості загиблих й досі не визначено та й навряд чи це можливо. Думки фахівців з історичної демографії дуже різняться: одні називають 4 млн, інші понад 10. Але найжахливішим є те, що це був масовий, навмисно організований радянською владою голод».

Голова комісії з питань збереження історичної спадщини та духовності Громадської ради при Закарпатській обласній державній адміністрації Володимир Дупелич зауважив: «За кілька годин до цієї конференції зайшов у соціальну мережу й побачив дуже неприємний відгук, мовляв, ми лише сьогодні придумали цей захід. Дуже обурюють такі вислови людей, адже ми повинні шанувати своїх предків, котрі загинули страшною смертю.

Добре, що сьогодні тут буде презентовано книгу про спогади учасників. Це хороший приклад для інших, адже кожен може внести свій вклад для вшанування пам’яті загиблих».

Бібліограф Оксана Люта каже: «Наш перший бібліографічний покажчик був невеликий і написаний від руки. Згодом ми видали його у 1994 році. Зібрати інформацію легше, аніж надрукувати. Для випуску у світ потрібні чималі кошти. До 70-річчя Голодомору видано наступний бібліографічний покажчик, вступну статтю до якого написав Сергій Федака.

Голодомор — це жахіття. Хоч на Закарпатті його не було, але люди з інших областей приїжджали до нас і були готові віддати все, аби лишень отримати кусок паляниці або ковток води. Вперше про голод я почула у 10 років (це був 1947 рік), коли до нас приходили люди і падали під воротами знесилені, просячи хоч щось поїсти. Сьогодні ми повинні схилити голови перед цими людьми і сказати їм «вічная пам’ять і блаженний покій».

Іван Лендєл, презентуючи книгу, розповів про її створення: «Ідея виникла давно, але для її втілення потрібний був час та й, знаєте, важко наважитися розпитувати людей, змушувати згадувати ті жахливі події. Але ми подали оголошення, і воно спрацювало. До нас зателефонувала дуже хороша жінка, котра і сама була очевидцем голоду, дала координати ще декількох. Часом було дуже важко сприймати і записувати все, що вони розповідали…Всього було опитано близько 40 мукачівців-очевидців. Зібрані матеріали засвідчують, що Голодомор 1932-33-х років справді був геноцидом проти нашої нації. Зауважу, що у ті часи, звичайно, постраждали найбільше українці, але втрат зазнали й інші народи.

Крім спогадів очевидців, у книзі подані й архівні документи, котрі доводять правдивість свідчень. Хто захоче ознайомитися із виданням, то воно є в електронному варіанті на сайті Мукачівської міської ради». Також у залі була представлена книжкова виставка, підготовлена співробітниками Наукової бібліотеки УжНУ. Всі охочі мали змогу переглянути книги та заглибитися в атмосферу тих часів.

Із заключним словом виступив організатор заходу Роман Кополовець, подякувавши всім, хто долучився до організації такого заходу.