23 травня у конференц-залі ректорату УжНУ презентували книгу Юрія Фатули «Полеглих ми так і не поховали…».

Це вже не перша книга в доробку пана Юрія – доцента кафедри хірургічних дисциплін факультету післядипломної освіти. Медик за фахом, Юрій Михайлович цікавиться історією і підходить до її дослідження дуже серйозно. Тому презентація зібрала чимало слухачів, серед яких колеги-медики, історики, просто зацікавлені.

У презентованій книзі йдеться про бойовий шлях 85-го Мараморосько-Угочанського піхотного полку австро-угорської армії, у складі якого воювало чимало закарпатців.

Про Першу світову війну історики пишуть дуже мало і звертаються до неї, як до чогось дуже «раритетного», говорити про ці події не звикли. Про неї залишилося дуже мало пам’яті. Прогалину спробував частково заповнити Юрій Фатула. Як зазначив автор, «якщо про Другу світову війну ми відносно обізнані, то Перша незаслужено залишається білою плямою у нашій пам’яті. У тій світовій «м’ясорубці» активні бойові дії відбувалися на території нашого краю. Третина земель сучасного Закарпаття була окупована російськими царськими військами. Десятки тисяч закарпатців були мобілізовані до австро-угорського війська». 

Автор розповів про задум своєї праці, її написання, досягнення. Книга має не просто історичне підґрунтя – реальні факти. Юрій Михайлович навів цікаві й маловідомі чи й невідомі свідчення про події, що відбувались на війні початку ХХ століття. Інформацію подавав з різних, часто протилежних, сторін – це додає монографії об’єктивності і є її величезним плюсом.

Студент 5-го курсу історичного факультету Олександр Варшава не зміг оминути увагою такий захід. Хлопець розповідає:

«Кропітка робота автора над книгою дасть можливість закарпатцям дізнатися про участь своїх дідів, прадідів у Першій світовій війні. Приємно, що автор завітав в університет і представив нам свою працю, яка є унікальною в своєму роді. Ми справді мало що знаємо про події тієї війни. І нині, коли в країні знову бойові дії, не можемо нехтувати пам’яттю полеглих. Як сказав Юрій Фатула, «щоб не воювати потім під чужими прапорами, нам потрібно воювати під своїм!». Думаю, у цих словах сповна розкрито всю суть того, за що ми воювали і воюємо».

Насамкінець присутні мали змогу поставити автору запитання, що їх цікавили. Також пролунало багато схвальних слів на адресу автора. Тож, маємо надію, цей внесок в історію не залишиться непоміченим.

Ксенія Шокіна,

фото Віталія Завадяка