Оксана Луцишина, випускниця факультету романо-германської філології УжНУ, яка нині живе у Флориді, вдало захистила дисертацію і здобула найвищий науковий ступінь у США – доктор філософії.

Дисертація мала назву «Великий фантасмагоричний сезон: проза Бруно Шульца крізь призму теорій Вальтера Беньяміна («Твору про пасажі»)». Оксана Луцишина захоплено пояснює: “Це, грубо кажучи, прочитання одного автора через другого, тільки в цьому випадку можна сказати, що я читаю Шульца крізь Беньяміна, а Беньяміна, своєю чергою, крізь Шульца, тобто жоден там не є підрядним.

Дисер про модерність. Не модернізм (бо часто плутають), а власне модерність – це такий стан людства, який почався десь близько середини ХІХ століття і все ще триває – зміни у суспільстві, нові технології, нові способи життя й нові способи проводити час. Ну от, наприклад, розростання міст – і відповідно всіх міських проблем; або проблема нудьги, описана Беняміном; або проблема швидкості: людині з ХІХ століття наш темпоритм здався би несамовитим; або проблема телефону: до того люди не уявляли собі, як можна розмовляти з кимось, не бачачи обличчя – це ж дуже важливо, як це впливає на психіку, ми вже не замислюємося; проблема моди і капіталізму. Вальтер Беньямін писав, наприклад, про моду,  що це певний зв’язок людини зі смертю, припасовування органіки до неорганіки. Про манекени як символи «нового» «покращеного» людства.

Але схожі мотиви є і у Шульца: він теж пише про манекен як про «досконалішу» нову людину, за образом і подобою якої варто створити нове людство. Ну це у нього, звісно, іронічно, але ця іронія – спосіб захисту, захисту від цієї модерності, яка ламає давні настанови, яка нас переформатовує. І що найцікавіше, все це досі дуже актуально. Увімкнеш будь-який «ящик» – комп’ютер чи в кого є телевізор, бо в мене нема – а там яка-небудь силіконова лялька, яка удає, що вона не просто жива, а ще й «рольова модель»”.

До слова, Оксана Луцишина – поет, прозаїк. Автор  книг поезії «Усвідомлена ніч» («Гранослов» 1997) та «Орфей Великий» («Зерна» 2000), збірки оповідань «Не червоніючи» («Факт» 2007) і роману «Сонце так рідко заходить» («Факт» 2007). Переможець літературних конкурсів «Гранослов» і «Привітання життя», лауреат премії «Благовіст». Член Національної спілки письменників України.

Іванка Когутич

для Медіацентру УжНУ