Інтернет, відкриті кордони, глобалізація – все у сучасному світі ніби об’єднує. Разом з тим, людям усе частіше бракує людей, живого спілкування, критичного зауваження – не в анонімних коментарях, а у персоналізованих виправленнях ручкою поверх написаного тексту. А ще живого слова – такого, що смакує мудрістю запиленої книжки, а не ґуґлівськими приправами.

Відтак до дня журналіста, який святкуємо сьогодні, Медіацентр УжНУ та відділення журналістики за підтримки ректорату провели тематичний круглий стіл, який не просто мав на меті розбавити наукове життя вишу, а передусім нагадати, що закарпатська журналістика має своїх метрів, про яких треба пам’ятати і віддавати належну шану. Бо ж оцінка праці нашої прямісінько залежить від того, чи вміємо пошанувати чиїсь труди. Така вже діалектика життя. Отож тема круглого столу звучала: «Михайло Бабидорич: творча особистість на зламі епох».

«Сьогодні говоритимемо про нашого колегу, який не мав високих титулів, але за більш ніж півстолітню діяльність в одній газеті зробив чимало добрих справ. Формат нашої розмови теж унікальний. За одним столом зібралася журналістика Закарпаття: викладачі кафедри журналістики та журналісти різних регіональних ЗМІ. Маємо що сказати одне одному, попросити, порадити чи зауважити. Щиро сподіваємося, що постать Михайла Бабидорича нас об’єднає і дасть поштовх до дальшої плідної, ґрунтовної роботи», – такими словами розпочала засідання модератор круглого столу Галина Шумицька. Основними доповідачами виступили:

• Сергій Федака, професор кафедри історії України з темою «Літописець доби». За його словами, Михайло Бабидорич зумів пройти етап від звання простого сільського юнака до фундатора закарпатської журналістики. Окрім значних освітніх, професійних здобутків, він займав активну громадянську позицію: був делегатом з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, учасником партизанського та об’єднувальних рухів у нашій області.

• Юрій Бідзіля, завідувач кафедри журналістики УжНУ з темою виступу «Життя під знаком журналістики». Журналістикознавець зазначив, що Михайло Бабидорич був неймовірно багатогранною особистістю. Як журналіст, розумівся на широкому спектрі тем. Особливе місце займала робота із листами, які приходили на адресу «Закарпатської правди». Він умів приділяти величезну увагу кожному факту і перевіряти його з багатьох джерел.

• Віктор Дрогальчук, багаторічний редактор «Закарпатки», головний редактор газети «Вісті Ужгородщини» з темою «53 роки в одній газеті». Віктор Кузьмич розповів, що Михайло Іванович виходив за рамки тих умов, які накладалися політикою держави у ті часи. Він був неперевершеним керівником, адміністратором, психологом. Немає жодної видатної особи того часу, про яку Бабидорич не написав би. Варто хоча б задуматися над тим, що ця людина пропрацювала на одному робочому місті 53 роки: починаючи від кореспондента і закінчуючи заступником головного редактора. Він мав унікальне вміння – з будь-якого факту вивести мораль.

• Олександр Гаврош, журналіст-фрилансер, письменник, сценарист, виступив з темо «Організатор школи молодого журналіста». Письменник розповів, що ті уроки, які він отримав від Михайла Бабидорича ще школярем, дали, можливо, більше, ніж усі університетські лекції. Цьому унікальному журналісту вдалося власним прикладом і сумлінною працею виростити потужну плеяду активних, творчих і великих людей.

• Михайло Белень, заслужений художник України, скульптор, доктор мистецтвознавства – тема виступу «Михайло Бабидорич оживає в камені». Скульптор поділився своїми спогадами та враженнями, пов’язаними із Михайлом Бабидоричем: «Пам’ятаю, що я був вражений його самодисципліною, поставою, дикцією, чіткими і короткими думками, уважністю до дрібниць. Вважаю його патріархом закарпатської журналістики».

Окрім офіційних доповідачів, слово мали донька публіциста Валентина Бабидорич, його колеги, товариші Іван Мешко, Іван Тегза, Віра Туряниця, журналісти Петро та Люба Часто, Михайло Папіш, Михайло Фединишинець. Це були трепетні розповіді про фахівця, вчителя, особистість. Ось деякі тези з почутого:

«…Це був чоловік з унікальною пам’яттю, читав книги латиною, був зарахований на навчання у Московську консерваторію, до якої не подав документи через кохання до жінки. Під дверима його будинку часто чергували патрулі, чекаючи найменшого приводу для арешту. Завжди вірив у те, що писав. Мав унікальне чуття розподілу роботи серед працівників. Знав, хто, що, як і скільки може зробити. Статний, красивий, інтелігентний чоловік, простота і розум якого часто збивали із пантелику. Улюбленим місцем прогулянки була міська набережна. Вдома – уважний до всього, дуже турботливий батько, завжди приходив додому із чимось цікавим або смачненьким. Людина – енциклопедія. Заслужив на те, аби повчитися у нього вмінню любити батьківщину, родину, своє ремесло. Мав улюблений вислів: «Так казав мені тато!» – і це було незаперечно. Був непримиренним до брехні, захищав дітей і тих, кого ображали. Його не можна було налякати партквитком, посадами. Михайло Бабидорич народився не в той час: тогочасна система просто не залишила йому шансу розкритися повністю. «Чи був Михайло ангелом?» – Ні, не був. Але 10 Божих заповідей знав і їх дотримувався. Це журналіст, до стандартів якого ми дотепер не дотягуємо. Він мужньо прожив життя і так само пішов із нього…».

З нагоди дня журналіста ректор університету Володимир Смоланка та проректор Федір Шандор вручили також подяки представникам обласних ЗМІ за плідну працю та активне висвітлення діяльності УжНУ у своїм матеріалах.

У підсумку круглий стіл завершився резолюцією із такими побажаннями: силами студентів та викладачів кафедри журналістики зібрати бібліографію публіциста; відродити діяльність школи молодого журналіста на Закарпатті; щорічно, напередодні Дня журналіста, організовувати в університеті тематичні круглі столи.

Сьогодні, 6 червня, відбудеться відкриття пам’ятного знака Михайлу Бабидоричу, автором якого є Михайло Белень. Це буде перший пам’ятний знак журналісту в Ужгороді.

Редакція Медіацентру висловлює вдячність тим, хто долучився до збору коштів, необхідних для виготовлення горельєфу: редакції газети «Закарпатська правда», Степану Біляку, Івану Тегзі, викладачам і студентам відділення журналістики, іншим свідомим людям, які переказали кошти, не називаючись.

De mortuis aut bene, aut nihil – про мертвих або добре, або нічого. У нашому випадку про мертвих добре, бо більше нічого сказати.

Світлана Лапига

Відео Роберта Паппа, Романа Сов’яка