Всеукраїнський форум «Теоретичні та практичні аспекти застосування собак-поводирів в Україні» вдруге відбувся в Ужгороді. 23–25 жовтня. На нього зібралися представники громадських організацій з усієї України, працівники Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова та Луганського національного університету ім. Т.Шевченка, представники Кінологічного клубу України.

Мета форуму – вивчення попиту на собак-поводирів серед незрячих, визначення вимог до претендентів на отримання таких тварин, обговорення механізмів видачі, заміни та повернення собаки-поводиря, порядку і умов її утримання, а також механізмів компенсування вартості утримання та ветеринарного обслуговування чотирилапих помічників.

Форум став продовженням міжнародного семінару, який відбувався в Ужгороді з участю представників з Румунії та Угорщини. Ужгородська міська громадська організація інвалідів зору «Дивосвіт» є партнером транскордонного проекту «Передача методів реабілітації інвалідів зору, використовуваних в Північній Угорщині, іноземним партнерам».

Проект реалізують три країни – Угорщина, Румунія та Україна. Крім методів реабілітації, співпраця передбачає підготовку собак-поводирів. Минулого року під час семінару такі тварини з-за кордону водили незрячих Ужгородом, завітали до державних установ, зокрема й УжНУ, тож усі охочі могли пройтися з помічником. Після цього одного з навчених псів передали на Закарпаття.

З того часу, на жаль, ситуація з навчанням таких собак не змінилася. Українське законодавство дозволяє незрячим заходити з твариною у приміщенні. Якщо вони подорожують літаком, то для собаки виділяють окреме місце неподалік аварійного виходу. У потязі для незрячого й поводиря потрібно викуповувати ціле купе. З тваринами можна також заходити у метро. Попри законодавчу лояльність, незрячий із чотирилапим помічником – рідкісне явище. Соціум дивиться на таке, мов на дивовижу, хоча це життєва потреба для незрячих.

«Дуже важливо, аби була створена комісія, яка проводила б сертифікацію собаки. Коли буде прийнята державна програма, одразу знайдеться чимало охочих навчати тварин, відкривати кінологічні школи. Сьогодні є чимало структур, які мають свої майданчики і готові займатися дресируванням. Але вони зауважують, що доки питання не буде відрегульовано на рівні законодавства, ніхто не візьметься за навчання. Собака передбачає чимало витрат, тому все це має бути компенсовано якимось чином», – каже організатор форуму на Закарпатті, голова правління Ужгородської міської громадської організації інвалідів зору «Дивосвіт» Оксана Богданець.

Досвідом соціальної роботи поділилася учасниця форуму з Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. При виші створений відділ з питань реабілітації студентів з особливими освітніми потребами. Сьогодні він налічує 250 молодих людей, які самі мають певні вади й при цьому допомагають не тільки хворим, а й здоровим. Також студенти працюють із дітьми, які мають проблеми із зором, вже з раннього віку, оскільки безпосередньо перед вступом до вишу адаптуватися в середовищі вже досить важко, розповідає начальник відділу з питань реабілітації студентів з особливими освітніми потребами, доцент кафедри здоров’я людини та фізичної реабілітації Ірина Кліменко.

Пані Ірина переконана, що для дітей собака дуже потрібний, бо стає для них другом і помічником. Сьогодні війна, звісно, порушила чимало планів відділу реабілітації, який змушений працювати в Києві. Пані Кліменко вважає, що дуже важливо ознайомлювати людей із собакою, бо чимало незрячих навіть не підозрюють, як це полегшує життя.

Ужгородська міська громадська організація інвалідів зору «Дивосвіт» має чимало спільних напрацювань із кафедрою соціології і соціальної роботи та кафедрою психології УжНУ. За сприяння організації відкрили комп’ютерний клас для незрячих, кількома роками раніше – встановили метроном при вході до головного корпусу університету. Якщо розпочнеться робота в напрямку навчання собак-поводирів, допомога студентів-волонтерів буде вкрай потрібна, кажуть у «Дивосвіті». Тому дуже сподіваються на врегулювання законодавства, відтак чекають на активних студентів-волонтерів.

Наталія Каралкіна