Саме так і зробили студенти 2-го курсу філологічного факультету. Група філологів-україністів поїхала у вихідні до столиці України, аби на власні очі побачити величні храми, старовинні вулиці та місця, де ще зовсім нещодавно проливалася українська кров…

Ініціював поїздку до Києва старший викладач кафедри української літератури Олег Хававчак. Студенти вже не вперше мандрують Україною, і це, схоже, стає доброю для них традицією. Від молоді було потрібне лише бажання – усе інше ініціативний викладач узяв на себе.

Ранок суботи почався з Київського вокзалу. Подорожани дісталися станції метро, де на них уже чекала екскурсовод Мар'яна Хемій. До слова, пані Мар’яна – колишня студентка філфаку УжНУ, нині вона працює у Музеї книги, що в Печерській лаврі.

Першою чергою філфаківська команда відвідала згаданий музей. Тут філологи, так би мовити, особисто ознайомилися з тим, що вивчали минулого року – першими пам’ятками писемності та літератури. Таким чином здобуті знання закріпили на практиці.

Побачили Маріїнський палац, Верховну Раду, Міст закоханих, Хрещатик, майдан Незалежності, Будинок з химерами, Золоті ворота, храми та собори Золотоверхого і багато іншого.

– Дорогою до Будинку з химерами, – розповідає одна зі студенток Корнелія Остапів, – натрапили на саморобний меморіал героям Небесної сотні: по 2 цеглини лежать одна на одній – схоже на символічний цвинтар. До кожного дротом примотана фотографія вбитого, і горить свічка. Мороз іде шкірою навіть від того, що згадуєш… Ми підійшли, всі замовкли, відвертають голови – на очах сльози... які не скочуються, а наче поступово застигають. Ти вже нічого не бачиш… І здається, що вже чуєш, як ті свічки горять, – і МЕРТВА тиша, хоч на вулиці насправді шумно й багатолюдно.

Взагалі ця подорож була надзвичайно емоційною. Коли ми потрапили до Михайлівського собору, нас вразила неймовірна краса розписаних стін. Деякі з них прикрасив хлопець, який нині перебуває в зоні АТО. Він намалював чарівні образи й малюнки з відбитком української культури (наприклад, синьо-жовті стрічки та вишиванки у ангелів). Коли ми вирішили помолитися кожна за своє, на очі знову й знову наверталися сльози, які не пояснити…

Екскурсовод показала визначні місця столиці, а також молоді відкрилася краса вечірнього Києва, ілюмінованого.

Смачно повечерявши, ужгородські туристи з багажем нових вражень та емоцій рушили на потяг «Київ – Ужгород». Звісно, побачити всю столицю не вдалося, але вражень достатньо, щоб знати, якою є наша столиця насправді.

Подорож була екстранасиченою і стрімкою, але, за словами мандрівників, це виявилася найкраща дистанція, яку вони подолали невеличкою студентською командою.

Після поїздки ідейний наставник підбив підсумки, наголосивши, що дуже пишається своїми студентами і впевнений, що це далеко не остання їх подорож. Йому було дуже приємно, що 11 ентузіастів зголосилися в дорогу попри щільний навчальний графік.

Студенти ж відзначають, що Олег Анатолійович піклувався й хвилювався за них, як тато.

Тому радимо не марнувати своїх студентських років і проводити час так, щоб було заради чого збиратися на зустрічах випускників.

Ксенія Шокіна

для Медіацентру УжНУ