Головна » Усі публікації » Презентації |
20 лютого у галереї ILKО відбулася презентація фільму Катерини Стрельченко «Іловайськ. Лицарі неба». Документальний фільм оповідає глядачеві, яким було оточення зсередини, яким його бачили і сприймали очевидці, знайомить із Героями добровольчого полку «Дніпро-1». Ми дізнаємося історії тих людей, які залишились в Іловайську назавжди, тих, хто стояв із автоматами проти танків та важкої артилерії, тих, хто не здався. Фільм знято студією «12 кадр» за 4 місяці. Вперше його показали у листопаді 2015 року. Представити стрічку приїхав Дмитро Панков — оператор та режисер монтажу: «У нас невеличка творча група. Самі ми з Дніпропетровська, і так сталося, що ми познайомились із бійцями і командирами полку «Дніпро-1». Спершу ми зробили невеликий фільм-присвяту до роковини трагічної дати, а потім співпраця з військовими продовжилась і було створено цей фільм. Він є першим у циклі. Зараз працюємо над фільмом про Піски. Хлопці з цього полку втратили і там, і там по 15 своїх побратимів, тому розповідаємо про кожного загиблого. Моїй дружині Каті морально важко було брати інтерв’ю, а я за камерою міг якоюсь мірою відсторонитися від цього, сховати емоції. Але у процесі монтажу мені доводилось усе передивлятись багато разів, пропускати крізь себе. Хоч я дорослий чоловік, хоч знаю кожну секунду цього фільму, але не можу дивитись його від початку до кінця», – розповідає Дмитро, додаючи, що творчій групі дуже допомагав почесний командир полку «Дніпро-1» Юрій Береза, який був безпосереднім учасником тих подій і зараз дуже піклується про родини загиблих. Поступово в імпровізованому кінозалі назбиралося з півсотні глядачів, яким Дмитро Панков дещо розповів про фільм, зокрема про те, як проходили зйомки, які труднощі виникали (знімальна група, виїжджаючи у зону бойових дій, навіть потрапляла під обстріл) та ділився планами на майбутнє. 11-річна Амелія прийшла на фільм зі своєю старшою сестрою. Дівчинці не байдужа доля країни, тому попросилася на таку серйозну стрічку. Розповідає, що до цього знала про Іловайськ тільки те, що це таке місто, а тепер знає, що там загинуло багато людей. «Найбільше мені запам’яталась розповідь бійця, який вижив. Він казав, що коли був пораненим і лежав у полі, просто прикидався мертвим, і це врятувало його від полону». Я звернула увагу на те, що під час перегляду фільму жоден глядач не посмів вийти. Полеглих Героїв представляли без позивних. Це, мабуть, допомагає показати їх не як військових, а як людей, які жили, творили, були чиїмись батьками, синами, коханими… Серед полеглих добровольців є чоловіки з Донецька, Снєжного: один був вчителем історії України, інший — учителем української мови та літератури. Ви колись бачили, як плачуть чоловіки? Це якраз той випадок, коли фільм зачепив за живе не тільки жіночу половину залу. Після завершення стрічки ніхто не поворухнувся. Всі були ніби сам на сам зі своїми думками. Ніхто не почав збиратися, як це зазвичай буває. Фільм додивилися до останньої букви титрів. І навіть коли увімкнулося світло, люди продовжували «переварювати» побачене. Дмитро Панков поцікавився, чи є у когось якісь запитання, але ні в кого не було сил щось питати. Хтось просто сказав: «Дякуємо…». Почали аплодувати. Дехто встав. Одна з глядачок, Ангеліна Кузьменко, ділиться враженнями: «Фільм дуже виснажив мене морально. Від першої і до останньої хвилини я відчувала біль хлопців, які вижили, та біль людей, які втратили своїх рідних... Я ніколи не забуду очі тих хлопців, які побували в справжньому пеклі. Війна на моїй Батьківщині мені не байдужа. Я пишаюсь тим, що я Українка, і з гордістю скажу це в будь-якому куточку світу. Для мене честь — жити в країні Героїв. Справжніх, мужніх, вірних Героїв. Я сподіваюсь, що і в майбутньому вільна душею нація, нація українців, не забуде людей, які пожертвували собою задля свободи свого народу. Найбільше запам’яталася фраза одного з бійців про те, що він не розуміє керівництва. А як можна зрозуміти людей, котрі продали життя хлопців, які захищали їх та їхні сім’ї?! Вони не мають права називатись Українцями. Цю гібридну війну розв’язали люди, які сидять в теплі, їдять в ресторанах та заробляють за місяць, як звичайний українець за рік, а розплачуються за це прості люди, діти, патріоти, Герої». Я вже збиралася йти, але ще захотілося поспілкуватися з хлопцем, який вийшов із залу. І я була більше ніж здивована цим знайомством. Звати його Микола. Він — студент одного з навчальних закладів на окупованій території (навіть студентський квиток і шматки снаряду, які носить як оберіг, мені показав). Він у свої 19 (!) воює за Україну. І, до речі, чудово розмовляє українською мовою! «Фільм передає ту атмосферу, коли знаходишся під обстрілом, відчуваєш повітря, насичене небезпекою, зброєю, шматками снарядів. Ця стрічка має такий собі антивоєнний посил. До цього можна ставитись по-різному, але війна ще не закінчилась, і пора згадати, що там досі стріляють – Іловайськ триває досі. Слід пам’ятати, що, крім загиблих, у нас є люди, котрі там змагаються за Україну. Тут повністю передано ті дні, коли ми втратили ще одну перемогу». Скоро він повернеться туди, щоб боротися за нас і нашу країну. Такі фільми потрібні не тільки для того, щоб країна знала своїх Героїв, але й щоб продовжувати пробудження національної свідомості. Герої не вмирають! Трейлер до фільму «Іловайськ. Лицарі неба» можна переглянути тут. Ксенія Шокіна |
|
|
|
Теги: |
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики