25 червня в затишній ужгородській кав’ярні відбулася презентація збірки «Нас. Троє» калуських поетів Оленки Бараненко, Остапа Микитка та Ірини Червінської. Модератором акції став поет, фотохудожник, випускник УжНУ Валентин Кузан.

Першу збірку римованих та неримованих віршів рекомендував видати письменник Тарас Прохасько ще минулого року. Він вважає, що за кожним із трьох поетів-початківців – окремий світ. Усі вони відчувають ненароджені словосполучення і дають їм життя, в чому і є сенс пізнання та місія поета.

Трійко молодих митців стримано розповіли про себе й зачитали вірші про любов, життя та екзистенційні пошуки.

Ірина Червінська пише символістську та сюрреалістичну поезію й просить відключати логіку при читанні її текстів. Попри те, що авторка здобула освіту і хіміка, й філолога, навмисно не ставить розділових знаків наприкінці своїх творів.

Ірина стверджує, що останнім часом її більше турбують питання буття і сенсу життя. Крім поезії, пише також прозу – новели, оповідання, містичний роман, але наразі не друкувала її, також планує перекласти книгу чеського «Антонича». Ірина Червінька – двигун літературного життя Калуша, бо є засновником та керівником літературної студії «КА-МА-ЛІ-я» (Калуські Майстри Літератури) й згуртовує творчих людей в рідному місті, запрошує письменників та літературних критиків до співпраці.

Остап Микитюк – молодий поет, активний блогер, організатор мистецьких фестивалів. Шукав себе в шести професіях і став бібліотекарем. Писати почав 2010 року. Стверджує, що війна змусила його відповідальніше ставитися до власної творчості. Любить подорожі автостопом, про що можна здогадатися, прочитавши назви віршів у збірці – «Автостопний», «Шенгенський», «Льондон», «На згадку»…

Оленка Бараненко пише цнотливу інтимну лірику, переважно короткі вірші, дозволяючи собі бути зрозумілою для широкого читацького загалу. Попри це, її вірші змушують замислюватися і додумувати.

Цікаво, що першу презентацію книги автори зробили в Івано-Франківську, і це було подібне на захист дисертації, стверджує Оленка Бараненко, бо приходять лише ті, хто пише, або ті, кого це стосується. «Тому якщо всі ті, хто прийшов сюди, пишуть вірші, то вони круті. Але якщо вони прийшли сюди послухати наші, то вони ще крутіші», – сказала Олена Бараненко.

Двоє із поетів вперше побували в Ужгороді, який їм дуже сподобався, бо тут «всі займаються тим, що люблять, і люблять те, чим займаються», – спостерегла Оленка.

Іванка Когутич

Фото Наталії Павлик