Сьогодні, 22 січня, з нагоди Дня Соборності України Ужгородський громадський конвент, Закарпатська обласна організація Товариства сприяння обороні України за підтримки ректорату Ужгородського національного університету представили виставкову експозицію «Народна війна».

Музейна експозиція складається зі стендів, на яких у документах і світлинах зображені різні етапи періоду визвольної боротьби українського народу, зокрема 1917-1922 років. Екскурсоводом виступив співробітник київської міської організації «Меморіал» Григорій Рій.

На «екскурс в історію нашої країни» завітали учні ужгородських шкіл. Гід розповів слухачам про історичні події ще з часів пробудження українства, державотворення, доби Центральної Ради, Гетьманщини, Директорії, ЗУНР до часів окупації більшовиками українських земель.

«1917-1920 рр. мають історичне значення в історії державного відродження України. Після тривалого періоду русифікації, національного та соціального гноблення вперше у XX ст. український народ створив свою незалежну державу й, кілька років підтримуючи її існування, продемонстрував своє тверде прагнення до самостійного розвитку», — зауважив Григорій.

Влітку 1917 року Центральна Рада досягла апогею своїх успіхів – стала провідним органом цілої України. Наприкінці травня до Петрограда виїхала делегація, яка висловила Тимчасовому уряду свої побажання: Україна повинна мати широку автономію; постійного комісара при Тимчасовому уряді в українських справах; призначення крайового комісара на всю Україну; проведення українізації середньої та вищої освіти на Україні. Усі пости мали бути зайняті українцями.

Через відмову ТУ вимогам делегації Центральної Ради українсько-російські відносини загострилися. Відтак, 23 червня 1917 року ЦР приймає I Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що «однині самі будемо творити наше життя». Для цього треба створити українські організації по всіх містах та селах й укласти свої закони. Створено Генеральний Секретаріат як Уряд автономної України на чолі з Володимиром Винниченком.

Це дуже занепокоїло ТУ, й у липні 1917 року до Києва прибула делегація для того, щоб порозумітись з ЦР. Так, 16 липня 1917 року Центральна Рада видала свій II Універсал, укладений більше в діловому тоні, ніж перший. В ньому вона заявила, що визнає Всеросійські установчі збори, які мають встановити автономію України, й що вона не має наміру відокремлюватися від Росії.

Після падіння ТУ вся влада в Україні перейшла до Центральної Ради. Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 року вона ухвалила III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев’яти українських губерній.

Проте зміцнення більшовицької влади в Росії та її бажання втримати українські землі у своєму володінні загострювали відносини між ЦР і більшовиками. ІV Універсал, який має велике історичне значення, ЦР прийняла надто пізно, тож навіть сподівання на зовнішньополітичну ситуацію (зокрема участь у Брест-Литовському договорі) не допомогли відстояти державу.

Через свою нерішучість і непослідовність ЦР припинила своє існування й на українських землях виникло нове державне утворення — гетьманат «Українська держава» на чолі з Павлом Скоропадським.

«Історики відзначають, що діяльність Скоропадського принесла чимало позитивних моментів на українських землях, але з часом гетьмана зрадило його ж найдобріше оточення, яке скоріше за все було куплене більшовиками», — розповів екскурсовод.

Тим часом державотворення на території Західноукраїнської Народної Республіки було відокремленим, але під впливом наддніпрянських подій. Австро-Угорська імперія отримала поразку у війні й почала розпадатися – це стало причиною активізації революційних настроїв на західноукраїнських землях. Тут не могли порозумітися українці з поляками. Аби зміцнити свої позиції, ЗУНР з Директорією вирішили об’єднатися й 22 січня 1919 року в Києві урочисто проголосили Акт злуки, який мав скоріше символічний характер і не був дієвим.

Відзначаючи нині це свято у містах і селах країни, хочеться, щоб цей документ (Акт злуки) мав не просто символічний характер, аби кожен громадянин усвідомлював, що від краю Заходу до краю Сходу ми — єдина й неподільна країна!

Галина Риган

для Медіацентру УжНУ