Головна » Галерея слави, гордості, надії » Вони – наше обличчя |
Публікацій у категорії: 19 Показано публікацій: 1-19 |
Дев’ята ранку. Під одним із кабінетів у відділенні хірургії Ужгородської районної лікарні черга. «Ви до професора?» – заговорює до мене жінка. Киваю, не уточнюючи, що не пацієнтка. «І я. Ось прийшла шви знімати. Дуже боялася, що після операції рука не працюватиме, але все добре. Анатолій Іванович допоміг. Він уміє пацієнта розрадити. Відчуваєш, що йому не байдуже. Зі мною у палаті жінка лежала, то вона йому і вночі телефонувала, коли було зле. Добре, що у нас такий файний лікар працює!».
|
Одна з найбільш очікуваних подій цієї весни – виступ команди УжНУ у фіналі Чемпіонату світу з алгоритмічного програмування, який відбудеться вже цього місяця у США. Вихід ужгородської команди до завершальної частини такого престижного змагання цілком закономірний, адже в нашому університеті сформована школа програмістів, які вже не один рік гідно представляють виш на міжнародному рівні. |
У світі чисел і підрахунків він «свій». Там завжди все точно, зрозуміло, а якщо навіть щось не так, будь-коли можна написати формулу, яка допоможе вирішити проблему. «Я іноді ніч не сплю: все думаю над своїми розрахунками. А вранці встану, запишу, і якщо виходить – уже мені радісно. Я математик, розумієте?» – щасливо сміється завідувач кафедри комп’ютерних систем та мереж інженерно-технічного факультету, кандидат фізико-математичних наук, доцент Іван Король. І відразу додає: математики люди справді специфічні, не завжди зрозумілі іншим.
|
Тисячі пацієнтів, незліченна кількість «Дякую!» за врятовані життя, а ще – півстоліття викладацької праціі, сотні студентів, понад 200 наукових статей… У 80-літній славний ювілей Богдан Булеца має що згадати. Лікар, доктор медичних наук, професор, завідувач курсу неврології на медичному факультеті, – він допоміг виховати цілу плеяду відомих фахівців. Серед них – і ректор Ужгородського університету Володимир Смоланка.
|
Нашу бесіду розпочинаю з привітань – мій співрозмовник нещодавно відсвяткував 70-річчя. Дякує. «Не встиг оглянутися, а вже сімдесят. З іншого боку, у мене робота, колектив, сім’я, то хіба мені сімдесят? Максимум – 35!» – жартує заслужений юрист України, професор юрфаку УжНУ Петро Трачук. Розмовляючи з ним, справді не відчуваєш вікового бар’єру. Все просто, невимушено, з усмішкою. Хоч зізнається, що більше любить писати, ніж говорити. |
Деканові географічного факультету, кандидату технічних наук, доцентові Івану Калиничу легше перелічити країни, у яких не був, аніж ті, де побував. Нині він серйозний керівник, вимогливий до студентів викладач, успішний науковець, який періодично виїжджає у відрядження за кордон. Однак ще кількадесят років тому все його життя було суцільною експедицією.
|
«Наше життя творять люди, окремі персони, оточення, яке сприяє або заважає. Ті, що заважають, часто більше надихають, ніж ті, котрі сприяють», – каже мій співрозмовник – молодий науковець, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Юрій Данилець. Він намагається не зважати на тих, хто заважає, а безупинно рухається вперед, ставить перед собою мету і досягає її. Судячи з наукового доробку вченого, кількості завершених проектів, йому це вдається.
|
Ужгород колись був дуже зеленим: чимало скверів, парків. Зелене будівництво у місті – давня традиція. Ужгород будувався як зелене місто. За останні десятки років ми бачимо, що зелені насадження здають свої позиції забудові.
Майже зникло озеленення однорічними рослинами. Немає клумб, квітників, газонів врешті», – вважає кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедри ботаніки Олег Колесник. Він один з тих, хто бачить руйнування міста зсередини, знає природні причини негараздів, які нині спіткали Ужгород.
|
Він ніколи не відмовляє в інтерв’ю — про це домовились ще за часів Майдану з іншими активістами, бо люди мають знати правду такою, якою вона є. Олександр Данилюк — випускник УжНУ, який без вагань і сумнівів поїхав на Схід рятувати життя Героїв, бо там його допомога була життєво необхідною. |
Швейцарія, Франція, Америка — країни, з фізиками яких професор кафедри напівпровідників, завідувач відділу Науково-дослідного інституту фізики і хімії твердого тіла Олександр Грабар співпрацює кілька років поспіль.
|
Його предки жили високо в горах, якнайдалі від цивілізації, – бо хотіли бути вільними від міської суєти і суспільних обмежень. |
Олексій Євгенович належить до тих людей, які протягом усього життя мають чітку лінію, не змінюють власних поглядів. У дитинстві йому випало дізнатися про те, що згодом геть по-іншому трактуватимуть історичні джерела. У цієї людини своя правда, яку важливо знати сучасному поколінню принаймні для того, аби не бути жертвою режиму, ідеології чи інформаційної війни.
|
Замолоду мав багато захоплень: футбол, музика, бойове самбо, шахи, книги. Тепер любить гарну пісню, складні кросворди та історичну літературу. Розповідає, що після того, як почав викладати ще й на географічному, часу не вистачало навіть газету прочитати − треба було розробляти лекції. «І нащо воно мені таке на старість? Я казав Степанові Попу, що, якби знав, скільки це забере сил, часу, то, напевно, не взявся б. А той розсміявся і відповів, що завдяки цим спецкурсам я он як інтелектуально виріс», − жартує мій співрозмовник.
|
Життя Надії Бойко, доктора біологічних наук, професора УжНУ, можна охарактеризувати за проектами, які вона реалізувала і якими продовжує займатися. Сьогодні їх вже 26, і кожному потрібно було приділити як мінімум 2-3 роки роботи. Щоразу вона віддавала чимало власних сил та енергії задля їх втілення, бо не може робити щось наполовину. Завдяки таким, як вона, про УжНУ сьогодні знають далеко за межами Закарпаття й України. Непересічна у власних ідеях, неперевершена у здійсненні проектів, вміє робити науку і не скаржиться на власну державу чи відсутність коштів.
|
Життя! Жити повним життям! Той, хто не відчуває у собі цієї п’янкої сили, цієї переможної радості життя – хай навіть у нещасті, – той не художник… Справжня велич пізнається у її здатності тріумфувати і в радощах, і в горі. |
У Марти Гнатівни Волощук потрібно вчитися бути справжньою жінкою. Вчитися толерантності, виваженості, відповідальності, спокою і водночас енергійності. Коли говорять, що мудрість приходить з роками, здається, що пані Марту з колиски наділили цією рисою. Успішна жінка – не та, що кар’єристка, а та, котра вміє бути коханою дружиною, сумлінною працівницею і люблячою мамою. Марта Гнатівна об’єднує всі ці іпостасі.
|
Сергія Федаку, доктора історичних наук, професора, письменника, журналіста в УжНУ і поза ним знають по-різному. Безсумнівний авторитет цієї особистості є предметом обговорення не тільки в наукових колах, літературному, журналістському середовищі, а й серед студентів. Тому що бути літописцем сучасності, досліджувати минуле й заглядати у майбутнє не кожному під силу. При цьому ще й навчати історії інших, видавати «на ура» чергову наукову працю, літературний твір чи аналітичну статтю – вже звична справа, бо Сергій Дмитрович встигає усе.
|
Кожне життя – це маленька трагедія. Але хтось вміє перетворити її на красиву історію, яка викликатиме захоплення. Розмова з чоловіком, про якого йтиме мова, була найемоційнішою з усіх тих, які мені доводилося вести. 1 год 40 хв безперервних сліз. І добре, що він цього не бачив. Коли я домовлялася з ним про інтерв’ю, був страшенно здивований: «Писати про мене? Та у нашому університеті повно геніальних людей, професорів – тих, хто дійсно цього заслужив!!!».
|
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Наші ветерани [12] |
В підґрунті успіху – УжНУ [3] |
Вони – наше обличчя [19] |
На Закарпатті чимало унікальних людей, які творять його історію і сучасність. Вони щоденно ходять вулицями, п’ють каву в затишних кав’ярнях, розповідають одне одному захопливі історії, а також навчають студентів найбільшого вишу області. Сотні тисяч таких науковців, дослідників, педагогів творили 400-річну історію вищої освіти Закарпаття. Плоди їхньої праці успадкувало сучасне покоління, тому зобов’язане знати, поважати й уміло використовувати набутки. І якщо в калейдоскопі історії 400 років і не багато, то для університету навіть 5 років означає зміну покоління.
Сторінки історії УжНУ, здобутки вищої освіти, погляд різних поколінь на сучасний стан справ пропонуємо вам у новій рубриці Медіацентру УжНУ – «Галерея слави, успіху, надії...». Віримо, що мудрість світил науки і рядових сумлінних працівників нашого університету, досвід успішних людей, підґрунтям для досягнень котрих стало набуте за роки навчання в УжНУ, діяльний дух нашої перспективної молоді, допоможе сучасному поколінню зрозуміти процеси, які сьогодні переживаємо, а також уникнути помилок. Дослухаймося до порад і самі будьмо мудрими!
На кожному факультеті УжНУ свого часу працювали чи й далі трудяться поважні, мудрі, варті більшої уваги люди. Чимало маємо й випускників, що здобули висоти в різних сферах суспільного життя. Росте в нас нова зміна талановитої молоді. Нерідко вони ще й скромні, тож не надто охоче розповідають про себе. Тож якщо ви знаєте людей, які можуть доповнити галерею постатей нашої рубрики, повідомляйте нам, будь ласка.
Координати – на сайті.
Дякуємо за співпрацю!
Щиро ваш Медіацентр УжНУ