Четвер, 23.05.24, 13:06 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Наші проекти » Міжнародне молодіжне спортивне партнерство

​Словацька та українська молодь спортивно відпочиває на Красії
15.02.16, 13:07

На горі Красії, що на Великоберезнянщині, продовжує свою роботу міжнародний студентський спортивний табір із зимових видів спорту. Він проводиться завдяки словацько-українському проекту «Міжнародне молодіжне спортивне партнерство» та ґрантовій підтримці Норвезького фінансового механізму. Яким є день учасників, кореспондент Медіацентру побачив на власні очі.

14 грудня – другий день табору. Прокидається весь готель із сорока учасниками завдяки стуку аніматора в двері о 7-й ранку. Хто з першого разу відгукується, а кому й кілька разів треба постукати, розповів потім за сніданком аніматор – студент географічного факультету УжНУ Олександр Середяк.

 

Після 7:30 сонні учасники спустилися на сніданок. Більшість стверджувала, що досить рано їх будили, а дехто навіть хотів вийти на ранкову пробіжку, утім зробив це лише подумки (напевно, вчорашнє знайомство одне з одним затяглося до після опівночі). За сніданком дівчата зі Словаччини розпитують про традиційну українську кухню, уточнюють, чи борщ – це українська страва чи все-таки російська (як вони досі думали); дехто постить фото в соцмережах, а хтось лайкає відео словацької молодої спортсменки Кароліни, яка виставила у Фейсбуку свій ролик про віндсерфінг на сторінці «Šport do Košíc»: якщо набере найбільше лайків, то зможе поїхати на Олімпійські ігри до Бразилії. Після сніданку Кароліна попросила про це всіх, тож можете підтримати і Ви.

Далі в програмі, яку читаємо на вхідних дверях до готелю, – виїзд на гору Красію о 8:30. Майже вчасно студенти починають спускатися на ґанок. Накрапає дощ – погода не зовсім зимова. Ми спускаємося роздивитися гірську місцевість поблизу готелю. На будівлі – білборди, які повідомляють, що тут проходить табір сновбордингу. З-поміж гірських краєвидів та хат села Кострина (там розмістився цей комфортний готель), дерев’яних бесідок, гойдалок привертають увагу стрілки напрямку руху, з яких дізнаємося, що до Ужгорода звідси 55 км, а до гори – 8; що поблизу є дерев’яна церква ХVІІ століття та джерело мінеральної води. Паралельно чую, що, чекаючи автобус-трансфер, студенти вже увімкнули собі гучну музику, а один із тренерів роздає м’ятні цукерки, аби горло не боліло. Студентка Крістіна, яка буде вчителькою початкових класів у Словаччині, здивовано спостерігає, як роблю нотатки в записнику, й запитує словацькою: «Це кирилиця, так? Письмова?». Вперше в Україні кирилицю побачила.

 

Прибуває автобус. Всі швидко вантажаться й прямують до лижної траси завдовжки 3,5 км, що на горі Красії Великоберезнянського району. Автобус прямує вузькою звивистою дорогою вздовж гірської річки. Щоб не дивитися на бурхливі води, розпитую спортсменів про вчорашні успіхи. Футболіст Микола радо ділиться, що вперше став на лижі й завдяки словацькому тренеру Мар’яну Кочану навіть спустився три рази з самого верху.

Автобус підвіз якнайближче, далі кількасот метрів пішки. Тут дощу немає. Вийшовши на засніжену гору, всі вже знають, що робити – швидко перевзуваються, надівають лижі чи сновборди й готуються до підйому. Молодь креативна й завжди щось вигадає. Вчора були селфі на горі, а сьогодні словак Мірко вже хоче маленькою камерою відзняти свій спуск. Спостережливий Мірко бачить, що тільки інших фотографують й швидко просить перекладачку, студентку УжНУ Беату Товт зробити спільну зі мною світлину.

 

Доки всі переодягалися, організатори роздали кожному скіпаси (безлімітні картки-перепустки до підйомника). За кілька хвилин оранжеві маніжки словаків, салатові українців та сині тренерів-інструкторів замайоріли на підйомнику.

Бачу, що частина студентів, які вперше вчаться кататися на лижах та сновбордах, спільно з тренерами повторюють на невеликій висоті вивчене вчора й закріплюють це спуском із маневрами, гальмуванням, правильним паданням, поведінкою з палицями… А через 10–15 хвилин вже підіймаються на гору теж. Йдемо з ними.

 

Умощуємося в двомісні крісла підйомника й милуємося по-весняному засніженими краєвидами. Вершини гір потопають у молоці чи то хмар, чи то туману. Під нами перші наші лижники й сновбордисти вже роблять спуск. Траса не переповнена, бо ранок, але сьогодні очікують і чимало інших відвідувачів, бо ж неділя.

Через 10 хвилин – ми на вершині. На електронному табло – +3. Сніг мокрий, штучний на трасі, але фахівець, який робить уже другий спуск, координатор проекту зі словацької сторони Павол Лопуховський каже, що їздити добре. Мовного бар’єру нема, говорять словацькою, українською, російською, дехто й англійською. Молодь дістає рекомендації від інструкторів і поволі стартує з гори.

 

Розпитую координатора табору, декана факультету здоров’я людини Олену Дуло про плани на сьогодні. «Кататися молодь має можливість до 15:00, обідати сьогодні теж будуть на горі. Після інтенсивного катання матимуть вільний час у готелі до вечері, щоб відпочити. О 20:00 буде розважальна програма до Дня святого Валентина й дискотека», – роз’яснює пані Олена. Зазвичай молодь кататиметься до обіду, а відтак проводяться теоретичні заняття, але сьогодні свято і вихідний, тому зробили виняток.

Спускаюся. Спостерігаю за відпочивальниками, звичайно, не без падінь з'їжджають, бачу рятувальників, які патрулюють гору, навіть снігохід підіймався.

 

Внизу вже перепочивають дві студентки стоматологічного факультету. Другокурсниця Катя Лінтур виграла конкурс естрадної творчості «Яскрава країна», а вчора вперше стала на лижі, її тренувала майстер із гірськолижного спорту Мар’яна Фріндт. Дівчина хвалиться, що сьогодні вже сама з’їжджала з самого верху.

Деякі тренери вже звільнилися. Мені теж пропонують навчитися. Йду вибирати лижі і взуватися…

Іванка Когутич,
Фото автора та Беати Товт



Поділитися через:
Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

Переглядів: 937 | Додав: Lucky | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
omForm">
avatar

Ми у Facebook