Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю |
Травень — теплий та світлий місяць. Мимоволі розумієш, що такими теплими і світлими є й люди, що народилися цієї пори. Завідувач кафедри стоматології дитячого віку Оксана Клітинська — одна з них. Народилася пані Оксана у столиці України, Києві. Яким є її життя та як ця надзвичайна жінка опинилася в Ужгороді, дізнавалися журналісти.
– Багато приємних спогадів пов’язано з дошкільним періодом. Я частенько бувала в гостях у своїх бабусі й дідуся, які були сільською інтелігенцією, педагогами. Одного разу ввечері бабуся роздумовувала вголос про те, що треба прополоти щось на городі. Я вирішила допомогти, тож вранці, не чекаючи нікого, пішла й прополола… усе, що було. Урожай у нас тоді був не надто великим.
– Лікарем. Вперше побачила батькове оточення — він теж лікар — і зрозуміла, чого хочу. Ніяких інших варіантів навіть не розглядала.
– Мені пощастило: усе було доволі гармонійно. Я закінчила інститут і працювала у приватній клініці. Тоді вступила на клінічну ординатуру і була викладачем на кафедрі…
– Це було одним з пунктів у списку самореалізації. Так можна зарекомендувати себе як лікар, що володіє багатьма сучасними технологіями. У кінці 90-х років було тяжко з бюджетною стоматологією. А приватна клініка давала можливість реалізації нових задумів.
– Звичайно! Стоматологія специфічна тим, що має віддачу через відносно нетривалий термін після вкладання грошей. Досягнення в інших галузях швидко реалізуються у стоматології. Віддача тут набагато швидша. Тому й технології мають бути на рівні.
– Я втомилася від великого міста. Набрид шалений ритм життя… Хоча я дуже люблю Київ — це моє рідне місто, де маю багато друзів, не шкодую, що так сталося, і радію кожному дню тут. Той насичений темп мене просто тиснув.
– Повітря! Перший час я не могла ним надихатися. Воно казкове. І досі так вважаю. Коли від’їжджаю до великих міст, чекаю на повернення сюди, щоб подихати. Пригадую, що першого ранку в Ужгороді я пішла гуляти. Довго гуляла липовою алеєю і зрозуміла, що сп’яніла від цього повітря. Викликала таксі і подумала, що для повного щастя не вистачає музики обожнюваного мною Луї Армстронга. Приїздить синя «Копійка» – і раптом звучить «Let my people go»: я розумію, що це те місто, де я хочу залишитись.
– Цього року стоматологічному факультету УжНУ виповнюється 10 років. Це досить мало, щоб говорити про мегадосягнення, але приємний позитив теж є. За десять років факультет уже має свою клінічну базу, оснащену установками для проведення навчання. Налагоджено чимало корисних контактів, маємо достойний науковий потенціал. Словом, уже є чим пишатися.
– На 100 % впевнена, що тут вже є висококласні професіонали, які нададуть усю необхідну допомогу. Одна ремарка: лікування дітей під загальним знеболенням. Зараз є більша частина потрібного обладнання (зокрема, на нашому факультеті), але є деякі недопрацювання. Зараз можна безболісно виконувати стоматологічні маніпуляції. Бо якщо дитині боляче, це може спричинити стрес – і надалі людина боятиметься звертатись до лікаря.
– У мене є коло добрих друзів, котрі допомогли мені освоїтись у новому місті, тож люблю проводити час із ними. Ще я люблю активні види спорту — плавання, наприклад. Тому ранок починається рано. А ще у мене є кіт Антон, який не визнає благ цивілізації — гаджетів: нищить усе, що потрапляє йому на очі.
– За період життя на Закарпатті я відвідала стільки країн, що у Києві би так активно не подорожувала. Тут усе поряд і темп життя дозволяє подумати, куди ти хочеш.
– Не брехати. В першу чергу собі. Відповідно, не люблю брехливих людей.
– Фентезі. Романтику, пов’язану з якимись моментами ейфорії.
– Я мрію багато, бо розумію, що навіть за найсприятливіших умов здійснюється 30% наших бажань. Найбільше хочу, щоб близькі були здоровими і мали над головою мирне небо. Наталія Петерварі, Ксенія Шокіна, фото Юлії Давидової, Zakarpattya.net |
|
|
|
Теги: |
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики