Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю |
Нещодавно, згідно з указом Президента «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року», Володимира Юрійовича вдостоєно почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України». З чим його щиро вітаємо. Мені пощастило поспілкуватися з паном Володимиром і трішки довідатися про цю неординарну людину.
– Колись у бібліотеці Буштинської середньої школи, яку я закінчив, мені до рук потрапила книга «Жизнь среди молний», де описується життя фізика-ядерника. Людини, яка присвятила все своє життя улюбленій справі. Я так захопився біографією героя, що й тепер, після стількох років, ношу цей твір у душі. Далі, вступивши на фізичний факультет, почав учитися у професора Ломсадзе. У ті далекі часи слухав від нього про квантові комп’ютери, світ елементарних частинок, зокрема бозон Гіґґза, та інше. Завдяки цим двом подіям я, власне, і став фізиком.
– Завжди хотів вивчати ту науку, яка базується на математиці, бо вона мені легше давалася. Це, мабуть, і визначило мою спеціалізацію – сферу теоретичної фізики. Тут головну роль відіграють абстракції, де потрібно знати симетрії, функціональний аналіз, теорію узагальнених функцій тощо. Після аспірантури мав річне стажування у Белграді в інституті фізики, де моїм науковим керівником був професор Янев – славнозвісний фізик-теоретик, який тривалий час очолював Міжнародне агентство з атомної енергії. Він далі втягував мене у високу науку, наслідком чого стали три міжнародні ґрантові проекти, два – за програмою INTAS.
– Не було й думки такої. Взагалі, враження таке, ніби кожній людині прописано, ким вона має бути. Тому ніколи не міняв професії, спеціальності і дружини ☺.
– Найбільший успіх у тому, що вона підтримує мене, розуміє, що означає жити фізикою, жити проблемами факультету. Вона в мене також фізик – працює на інженерно-технічному факультеті. Я взагалі вважаю, що найкращі жінки – це жінки-фізики ☺.
– Мене нагородили як автора сотні публікацій та співавтора колективної монографії із західними колегами. Дуже радий, що залишиться мій внесок у фізику та життя нашого університету загалом, що і я доклався до високої позиції УжНУ у рейтингу вишів. Тож, думаю, я виконав свою місію, що приносить мені велике задоволення.
– Дуже вдячний тим закарпатським родинам, які дають дітей на фізичний факультет. Вступаючи до нас, молода людина обирає собі чи не найскладнішу, але й найкрасивішу дорогу. Адже все життя буде пов’язане з якимись відкриттями, хай і невдачами, недоспаними ночами, але заради цього варто жити. Бог нас нагородив талановитими студентами. Про це свідчить і та обставина, що лише за останні 10 років близько сотні наших випускників вступили до аспірантури й працюють у західних наукових лабораторіях. Приємно, що від своїх колег маємо подяку за високий рівень підготовки... Бесіду я завершила питанням про життєве кредо Володимира Юрійовича. Відповів: «Живу факультетом, живу наукою, живу, щоб залишити свій слід у фізиці». Гідні слова... _x_PS1 Думаю, не буде великим перебільшенням назвати корпус фізичного факультету УжНУ – цитаделлю природничої науки краю. Така собі фортеця з титановими дверима на вході, що дихає загадковістю, приховуючи нелегкий труд негаласливих, скромних людей, котрі дошукуються відповідей на досі не розв’язані питання світобудови. Серед них – і декан фізичного факультету, доктор фізико-математичних наук, професор Володимир Лазур. Людина, що відводить погляд, коли розповідає про власні заслуги, яка ніколи не хизується, дотримуючись принципу: «Робиш – мовчи, зробиш – побачать»._x_PS2 _x_PS3 _x_PS4 /live/2016/12/fizfak.jpg_x_PS5 _x_PS6 Корпус фізичного факультету УжНУ_x_PS7 55%_x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Розмовляла Марія Шелельо_x_PS11 _x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19Розмовляла Марія Шелельо |
|
|
|
Теги: |
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики