• Розкажіть трохи про себе... Чому вирішили присвятити себе правознавству?

— Народився в мальовничому закарпатському містечку Тячеві, де познайомилися й досі живуть мої дорогі батьки. Літо проводив у бабусі в селі, а коли підріс — підробляв на місцевих заводах, тож до роботи звик з дитинства. Хотів бути військовим, але після закінчення школи вступив, хоч і не з першого разу, на юридичний факультет Львівського університету — іншої професії для себе на тому етапі життя не уявляв. На бажання стати юристом вплинуло те, що став свідком несправедливості: вбили мого дідуся, а судовий процес перетворився на фарс — це глибоко мене вразило. Попри все, досі вірю, що право — це мистецтво добра і справедливості. Ви розумієте тепер, ким покликаний бути юрист?

• Ви — єдиний закарпатець, який працював у Європейському суді з прав людини. Чи складно було там отримати роботу?

— Спробуйте самі. Цього може досягнути кожен. Час від часу Суд має вакансії, тож можна пропонувати свою кандидатуру на конкурс. Сам до цього йшов багато років. Займався проблематикою прав людини з перших курсів університету, здобув добру освіту в Україні та за кордоном (в США, Німеччині, Італії, Нідерландах), відтак досліджував цю проблематику науково: захистив кандидатську, написав докторську монографію з філософії правосуддя, викладав. Був активним і в громадському житті: наприклад, ініціював разом і колегами Всеукраїнський тиждень права та Конкурс Корецького. Всього не перекажеш! Головне ж не посади, а те, що ти зробив за той час, який тобі відведено.   

• Кіно — це ваше хобі чи робота? Як прийшли до кіномистецтва?

— Кіно — хобі, яке стало роботою. Серйозно зайнявся кіно ще за часів роботи у Європейському суді, коли почав працювати над фільмом «Серце мами Гонгадзе». Раніше просто цікавився кіно — кого ж воно не цікавить? Ще в 2011 році написав книгу «Юридичні фільми», відтак — «Права людини в кіно». Аматорські фільми робив ще в 1990-их роках, коли жив і навчався в США. Віднедавна кіно займаюся професійно, вже зробив кілька фільмів.

• Про що був перший фільм і що вас на нього надихнуло?    

— «Перших» у мене кілька. Перший, над яким почав працювати, — «Серце мами Гонгадзе», на який надихнула неймовірна пані Леся Гонгадзе. Перший, який завершив і показав глядачам, — «Пенальті правосуддя»: неймовірна історія волі до життя та боротьби за справедливість простої людини. Перший художній — «Мати. В ім’я мільйонів» за оповіданням Довженка: історичний образ та доля української жінки. Перший документальний, який показав колегам, — «Довженко. Український Гомер кіно»: заінтригувала постать Довженка і прагнення розповісти стисло та влучно про нього іншим. Отож кожен із них якоюсь мірою у мене перший і, сподіваюся, таких буде ще кілька.

• Звідки взагалі черпаєте ідеї для нових фільмів?

— Коли засинаю, мені їх муза шепче на вушко. А ще віднайшов особливе місце в Карпатах, де мені приходять кіновидіння (посміхається). А якщо точніше, є такі місця в людини: серце та совість.  

• У чому полягає ваша робота над фільмом?

— Це як народити дитину: від задуму до виведення в люди, до глядача. Як дипломований кінематографіст, спеціалізуюся на режисурі. Але маю вишкіл у всіх ключових сферах кінодіяльності, наприклад, з операторської роботи, за яку вже отримав кілька нагород. Але важливо працювати в команді, бо великі фільми сам не зробиш, хіба документальний, та й то, коли іншого виходу нема.  

• Хто пише сценарії та підбирає акторів?

— Провідні сценаристи світу, коли в співпраці, або сам. Підбираю акторів теж сам. До речі, зараз нерідко подорожую в пошуках нових талантів.

• Чи важко в наш час знайти акторів та фінансування для фільму?

— У нас дуже багато талантів, головне — знайти тих, які пасують на роль. І грошей у світі багато, головне — знати, де їх шукати. І не робити кіно заради грошей.

• Як мені відомо, ви знімаєте у різних жанрах. У якому працювати подобається найбільше?

— Найбільше подобається художнє драматичне кіно. Хоча виходить, що наразі більшість моїх фільмів, — документальні драми. До речі, вже є кілька на закарпатські сюжети (як наприклад, «Маруся», «Я і є вона», «Місто ангела»).

• Як любите проводити вільний час?

— Змістовно. Люблю життя, цікавих людей і нашу природу.

• Як вважаєте, якою має бути людина у сучасному суспільстві?

— Доброю до тих, хто добрий до тебе.

_x_PS1 Робота у Європейському суді з прав людини, кілька вищих освіт, здобутих не лише в Україні, а й за кордоном, більше 500 публікацій та десятка відзнятих кінострічок, презентованих як в Україні, так і на міжнародних фестивалях, статус найбільш продуктивного кінорежисера України — не кожен може похвалитися такими досягненнями (це далеко не повний перелік). Утім така людина народилася й живе на Закарпатті й частенько заходить у гості на юридичний факультет УжНУ. Відомий правник та кінорежисер В’ячеслав Бігун розповів Медіацентру про своє життя та творчість._x_PS2 _x_PS3 _x_PS4 _x_PS5 /live/2016/12/98bigyn/bigun.jpg_x_PS6 В'ячеслав Бігун_x_PS7 33%_x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Ксенія Шокіна,_x_PS11 фото з особистого архіву В'ячеслава Бігуна_x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Ксенія Шокіна,

фото з особистого архіву В'ячеслава Бігуна