Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю |
Не кожен університет України може похвалитися такою затишною їдальнею, як в УжНУ. Тут хочеться не просто поспіхом пообідати на великій перерві, а й приємно провести час з друзями-однокурсниками, адже атмосфера тому чудово сприяє. Автор цього проекту — Наталія Шталь, відома ужгородська дизайнерка, колишня студентка нашого університету. Вона розповіла про те, як працює над проектами, якою є атмосфера на її робочій території та яким був її освітній шлях від Ужгорода до Аахену.
— Звичайно! Я дуже вдячна Андрієві Удовиченку, який запросив мене на цей проект. Оновити їдальню УжНУ було моєю мрією ще відтоді, як я сама здобувала тут вищу освіту. Хотілося зробити це місце функціональним, атмосферним, комфортним. Чула багато відгуків про те, що, завітавши до їдальні УжНУ, студенти почувають себе ніби в Кембриджі. Я трошки поцікавилася тим, як виглядають такі заклади в Кембриджі — там вони не такі парадні :) Хотілося створити простір, де студенти та викладачі змогли б у комфортній та творчій атмосфері вчитися і працювати. Щодо цього маю вже багато ідей, тому, якби отримала таке завдання, з великим задоволенням взялась би за нього. Мене дуже цікавить створення навчальних просторів! Багато дивлюся та читаю на цю тему, мрію створити якомога більше таких проектів...
— В Ужгороді було багато замовлень: кафе, ресторани, фітнес-центри, квартири, приватні будинки, офіси, магазини, виставкові стенди… Мала проекти по цілому Закарпатті, а також у Києві, Одесі, Євпаторії, Сімферополі, Хмельницькому. Досвід проектування за кордоном маю в Чехії, Люксембурзі, Росії, Німеччині. Найдальша точка, куди їздила моя робота, — місто Мумбаї.
— У мене завжди активні 12 проектів — більше не можу осилити фізично. Якщо надходять нові замовлення, доводиться почекати, поки попередні вийдуть зі стадії проектування. Тут варто розказати і про стадії втілення задуму в життя.
— Коли займаєшся улюбленою справою, часу не відчуваєш. Навіть коли накочується втома, можна просто перемкнути увагу на щось інше. Наприклад, коли ідей щодо інтер’єру чомусь немає, можна розмальовувати керамічні ягідки чи придумувати новий логотип, а, сидячи за обідом, обговорювати проекти чи планувати роботу. Я багато подорожую. Це можна назвати працею, а можна й відпочинком. Скрізь, де буваю, намагаюся зробити якомога більше фотографій, збираю ідеї, знайомлюся з людьми, які в різних країнах займаються мистецтвом, зокрема, архітектурою, обмінююся з ними досвідом. Багато читаю — для мене це відпочинок, але також і робота над собою. Думаю, мені вдалося так все зорганізувати, щоб робота і дозвілля злилися в єдиний процес, який дарує задоволення.
— Ким би ти хотіла бути: флешкою на 32 гігабайти чи на 72?
— А може, потужним та швидким комп’ютером? В часи інтернету, коли майже будь-яку інформацію можна отримати за лічені хвилини, накопичувати безліч знань, які не використовуються, означає займатися марною справою, втрачати час. У голові мають бути ті необхідні знання, які використовуються постійно. Спробуйте завантажити в свій комп’ютер безліч програм, а тоді подивіться, як він буде працювати :) Але ж людина не комп’ютер!
― Для початку скажу, що цей шлях триває й досі. Уже в процесі зрозуміла, що мені дуже цікаво займатися архітектурними питаннями. Навчання давалося легко, все було цікаво, хотілося відкрити для себе нові світи та можливості, темперамент не давав усидіти на місці, тому на 4-ому курсі я зібрала речі й поїхала до Києва, попередивши, що до сесії повернуся.
― Моя студія ― це творчий простір, тут багато молоді. Хтось приходить і залишається, хтось знаходить себе та йде далі. За ці роки було багато цікавих людей. Я надаю простір, творчу атмосферу та свободу, а кожен займається тим, що йому цікаво: хтось малює, хтось ліпить, дехто проектує, фотографує, читає лекції. Якщо нам з людиною і людині з нами цікаво, вона почуває себе вільною, має ідеї, хоче їх втілити чи спробувати себе в якійсь новій творчій справі, завжди допоможемо та підтримаємо.
― Проблема в тому, що люди часто ставляться до життя споживацьки. А потім звинувачують у своїх неуспіхах увесь світ ― тільки не себе. «Дайте мені освіту! Дайте мені роботу! Так ся стало, що я лузер!» А щоб бути успішним, починати, на мою думку, слід з питання: що я хочу і можу дати цьому світові? Як зробити це найкраще? Що для цього я маю знати та вміти? Антоніна Чундак, студентка відділення журналістики |
|
|
|
Теги: |
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики