Володимир Бабич, Семен Скубенич, Андрій Федорішко
Рок-музиці приписують поширення миру, порозуміння, припинення війн. Разом із тим – розповсюдження морального розладу у суспільстві. У її потужному соціальному впливі сумніваються хіба що глибокі песимісти.
Свій початок цей напрям музики завжди брав із бунту та протесту. У всі часи рок був голосом молоді, яка конфліктує із загальноприйнятими нормами. Цей по правді культурний феномен породив особливий стиль поведінки та систему життєвих цінностей, свого роду філософію. А відтак і зміст пісень варіюється від невимушеного до глибокого.
Рок-музика має велику захопливу енергію, так званий «драйв». Вона може дати особі свободу від сталих суспільних принципів і стереотипів, від навколишньої дійсності. З іншого ж боку, людина, зациклюючись на рок-культурі, може остаточно відмежувати себе від зовнішнього світу, підсилюючи свій стан уживанням алкоголю і наркотиків, що провокує руйнування особистості. Саме в цьому нерідко й звинувачують рок-музику.
Андрій Федорішко
У будь-якому разі рок-культура – масштабне явище, яке диктує свої закони і вносить корективи у життя тих, хто живе нею. Нині цей напрям музики стає дедалі популярнішим. Про це ми говорили з вокалістом-гітаристом Ужгородського рок-гурту «Doping»
Андрієм Федорішком, випускником біологічного факультету УжНУ.
- Андрію, ваш гурт, окрім Ужгорода, дуже часто виступає за кордоном. Де вже побували?
– Так, ми їздимо до сусідніх країн. Таким чином набираємося досвіду від іноземних колег і ділимося своїм. Побували вже у Росії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Словаччині, Румунії та у 40 містах України. Нам приємно, що там нас упізнають і чекають з іншими концертами. Переконуємося, що свій месидж до людей вдається доносити. Проте найбільший результат ще попереду.
- Що ж ви намагаєтеся донести своєю творчістю?
– Ми просто любимо рок-музику і граємо так, аби приносити задоволення слухачам. Поки що ми вдосконалюємося. Але хочемо, щоб тексти і теми, яких торкаємося, надихали і мотивували. Ми співаємо про любов, про те, що важливо не опускати руки, про гідність, про моральні цінності.
- Які країни вам би ще хотілося відвідати?
– Центрами розвитку рок-музики є Великобританія та США. Окрім того, що вони часто диктують моду, нам подобаються тамтешні виконавці: їхній рівень професіоналізму, особливість музики. А те, що ми хочемо донести до людей, нам трішки вдається, проте ми віримо, що найбільші перемоги чекають нас попереду.
- Вас троє. Чи можу говорити, що гра у гурті є основним вашим заняттям?
– Нас троє – Володимир Бабич, бас-гітарист, навчається на фізичному факультеті УжНУ. Другий – Семен Скубенич, випускник факультету фізичної реабілітації та спорту УжНУ, барабанщик. Ну і я.
Те, що ми любимо грати і вкладаємо у це себе, – правда. Ми не халтуримо. Проте, окрім музики, чільне місце серед наших захоплень посідає спорт. Ми – за здоровий спосіб життя. Із нас ніхто не палить і не вживає спиртних напоїв. Один із наших учасників серйозно займається сноубордингом, я, до прикладу, боксом.
- Тобто ви різні, але вас об’єднує музика.
– Так, нас об’єднує спільна справа і рок-музика. Проте у кожного свій стиль, до якого лежить серце. Почали ми ще у 2005 році. Фінансували себе самі: відкладали кишенькові гроші або ж зароблені кошти із виступів. Спочатку ми грали на найдешевших інструментах, сьогодні маємос хороші. Важливо, що нас підтримують наші батьки. Підтримують і допомагають.
- А чи пам’ятаєте свій перший гонорар?
– Так, нам заплатили 300 грн – і ми поділилися ним між собою. Але музикою ми не заробляємо собі грошей.
– У студентському центрі дозвілля «Ювентус». І нашими, і зусиллями дирекції облаштували кімнатку, де сьогодні, крім нас, репетирують й інші студентські гурти. Там також проводять і різні творчі вечори, рок-концерти. Виступають також наші й закордонні гурти. Нам приємно, що до нас долучаються і викладачі УжНУ. Наприклад, викладач математичного факультету Василь Лавер, Іван Переш – заступник декана юридичного факультету УжНУ – організовують концерти, запрошують рок-гурти і просто нас підтримують.
Бесідувала
Світлана Лапига