• Олександре, як ти став волонтером? Що спонукало?

– На другому курсі на пропозицію громадського декана вперше спробував себе в ролі «добровільного помічника». Було дивно і складно, бо я людина радше соціопатична. Проте досвід цікавий. Тоді волонтерив тільки в день фіналу. Спостерігав за організацією дійства – це мене ще більше зацікавило, тож запропонував допомогу на майбутнє. Крім того, цікавлюся політикою, а соціальна діяльність – невід’ємна частина функціонування нормальної держави... Потім уже брав участь в організації велопробігу, збирав пожертви і на концертах. На другий рік волонтерства зібрав найбільше коштів на Закарпатті.

•  Чи зустрічав байдужих людей?

– Так, коли годину стояв на ринку на вулиці Краснодонців: ніхто нічогісінько не кинув у скриньку, навіть не віталися у відповідь. А от на концертах легше, бо про тебе повідомляють офіційно, тож і довіри більше. Люди культури свідоміші й підтримують благодійність.

•  Ти відвідав навчання «Pokojowego Patrolu» в Польщі. Що це таке і для чого?

– Як відомо, фонд «Серце до серця» є фактично українським аналогом польського благодійного фонду «Великий оркестр святкової допомоги». Вони щороку в Польщі проводять масштабний фестиваль «WOODSTOСK», який приваблює півтора мільйона людей. Для забезпечення порядку, належних умов і комфортного проведення акції замало поліції та карети швидкої допомоги, тому вони створили «Покойовий патруль». Це тисячі добровольців, які наглядають за порядком, можуть надати першу медичну допомогу, викликати швидку, забезпечити дорогу до хворого на фестивалі тощо. Тобто це очі штабу, які за всім спостерігають і реагують на різні ситуації в екстремальних умовах.

•  Чого навчали вас, чотирьох студентів з України, і де?

– Навчання відбувалося поблизу Кракова (Польща). Серед сорока волонтерів-поляків було й четверо українців. За чотири дні нас навчали в трьох напрямках – надання першої медичної допомоги, реагування в екстремальних ситуаціях та виховання командного духу. Ми навчилися виконувати масаж серця, штучне дихання, приводити до тями, поводитися з ношами тощо.

•  А як навчали командної роботи?

– У світі багато індивідуалістів, а тут нас вчили поводитися в гурті, виховували лідерські якості. Нас розділили на кілька груп по п’ятеро, і кожен по черзі мав побути керівником. У фіналі попросили вибрати одного – і це було дуже легко, бо кожен знав, хто на що здатен. А виховували так. Наприклад, зав’язували очі всім, а один лежав на ношах і казав, куди треба йти і що робити. Тобто ми мали одне одному довіряти й діяти спільно, йти до одної мети, як, наприклад, коли наливали воду в трубу з дірочками: всі мали окреме завдання, але вода не витекла.

•  Чи контролювали, чого ви навчилися?

– Так, ми мали два іспити. Один теоретичний, письмовий: ми повинні були продемонструвати знання законодавства щодо благодійності. Інший – практичний. Він відбувався вночі впродовж чотирьох годин. Треба було правильно зреагувати в двох ситуаціях – при аварії з постраждалими та нападі на наметове містечко. Все, як у кіно: грим на уявних постраждалих, відповідна поведінка, спецефекти, вогонь, плюс дощ, який почався…

• Не було паніки?

– Паніки не було, бо є команда, є структура, організація, кожен знає, що виконує. Хтось надавав медичну допомогу, хтось заспокоював людей, хтось намагався налагодити контакт, комунікацію з п’яними чи бешкетниками тощо. Паніка виникає лише тоді, коли не знаєш, як повестися.

•  А що найбільше запам’яталося?

– Чотиригодинний іспит. Особливо, коли побачили загримованого чоловіка з сокирою в грудях. ☺ А ще те, як переходили річку в лісі. Від однієї ситуації до іншої ми мали перейти лісом. Кожен у руках мав якісь дивні і непотрібні, на перший погляд, предмети – дошки, бочки, канати… Але коли треба було перейти річку, то все це згодилося. Ось тут усі допомагали всім. А ще гарний був пікнік після іспиту, о 3-й годині ночі. ☺

• Не було мовного бар’єру чи іншого дискомфорту?

– Три дні були дуже насичені. Але ми встигли й перезнайомитися, поспілкуватися. Кожен з українців був в іншій команді, тобто фактично мало спілкувалися. А мовного бар’єру не було. Навіть розвіявся стереотип, що поляки неприязно ставляться до українців. Всі були командою – добродушні, відкриті.

•  Чим закінчилося навчання?

– Кожен отримав два сертифікати – медичний і т. зв. посвідчення «покойового патруля». Тобто я маю бути волонтером на їх фестивалі, який буде всередині літа.

•  В Україні ще нема «покойового патруля», то для чого ви проходили навчання?

 – В Україні хочуть запустити такий патруль, відповідно навчання пройдуть по одному волонтеру з кожної області. Ми будемо координаторами патруля у своєму штабі, своєрідними інструкторами. Планують також запрошувати польських інструкторів для навчання тут.

_x_PS1 Нещодавно четверо студентів з України – волонтери благодійного фонду «Серце до серця» – повернулися з кількаденного навчання в Польщі, де опановували надання допомоги в екстремальних ситуаціях. Серед учасників підготовки добровольців «Pokojowego Patrolu» (польський патруль, який надає першу медичну допомогу під час фестивалю «WOODSTOСK», куди з'їжджається до півтора мільйона осіб) і студент фізичного факультету УжНУ Олександр Буксар. Хлопець уже третій рік є волонтером фонду в Ужгороді. Торік зібрав найбільше коштів, тому й мав можливість пройти навчання в Польщі. Своїми враженнями про поїздку Олександр поділився з Медіацентром УжНУ._x_PS2 /live/2016/02/10polshcha/verkh.jpg_x_PS3 Учасники навчання_x_PS4 _x_PS5 _x_PS6 _x_PS7 _x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Розмовляла Іванка Когутич_x_PS11 _x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Розмовляла Іванка Когутич