21 квітня до студентів філологічного факультету завітав справжній письменницький десант з Івано-Франківська: Євген Баран, Марія Микицей, Любомир Стринаглюк та Світлана Бреславська-Кемінь. Митці слова розповіли про літературний процес у рідному краї та представили свої напрацювання.

На зустрічі були також Олег Хававчак, викладач кафедри української літератури, та професор, письменник Сергій Федака. Студенти із захопленням слухали гостей, а кожне цитування творів чи декламування авторської поезії зустрічали оваціями.

Євген Баран – не лише літературний критик, літературознавець, есеїст, а й керівник обласної організації Національної спілки письменників України на Івано-Франківщині.

Пан Євген розповів, що їх об'єднання налічує 65 членів, серед яких 2 лауреати Шевченківської премії. Спілка є творчою, активною, рухливою, проводить чимало різних заходів, заснувала кілька премій. Також видає два журнали: «Перевал» та «Дзвіночок». Цього року в травні святкуватиме своє 45-річчя.

Євген Баран розповів також про свої цьогорічні твори «Шоколадна Україна» та «Недописана книга», прочитав уривок есею з видання «У полоні стереотипів..», що свого часу було відзначене міжнародною літературною премією ім. Г. Сковороди, а також із книг «Думки вголос» та «Порнографічна сутність правди».

Поезія Любомира Стринаглюка тяжіє до дискурсу неомодернізму в сучасній українській літературі. Митець представив своє нещодавнє напрацювання – книгу «Знаки часу. Розпізнавання». Його стиль викладу з тяжінням до езотерики викликав чималий інтерес в аудиторії. Студенти цікавилися, чи справді він вірить у ті знаки, про які пише. Митець відповів: «Який сенс ми вкладаємо в те, у що віримо, те на виході і маємо. Це може стосуватися будь-чого – тих же татуювань, пірсингу тощо».

Пані Світлана Бреславська-Кемінь поділилася секретами написання своїх творів й розповіла, що «не видавлює» з себе поезію – це приходить до неї спонтанно і переважно вночі. Також зачитала дещо зі свіжих напрацювань. Уривок зі свого роману зачитала і Марія Микицей, пояснивши, що суть твору – показати, як інколи прості вчинки людини можуть призвести до кардинальних змін у її житті. Письменниця пише й вірші – каже, що вони даються їй легше, а от проза «хоче, щоб їй віддавали частину життя».

Після завершення колективного обговорення чимало студентів виявили бажання поспілкуватися з гостями наодинці. Того ж дня письменники мали зустрічі в Ужгородському коледжі культури і мистецтв, а також в Закарпатській обласній бібліотеці ім. Ф. Потушняка.

Катерина Хижняк