Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю |
Великі перемоги починаються з маленьких здобутків. Головне – поставити собі мету й іти до неї. У Вікторії Сегляник саме так і виходить: її перші досягнення з’явилися в школі, в університеті ж, на географічному факультеті (опановує землевпорядкування та кадастр), після другого курсу дівчина отримуватиме президентську стипендію за успіхи в навчанні. Народилася Віка на Міжгірщині, в Голятині, там здобула середню освіту. Коли настав час вирішувати, де вчитися далі, обрала УжНУ.
– Я за своєю суттю – людина-природа, тож предмети природничого спрямування мені дуже близькі, люблю працювати з картами. Та й точні науки даються не дуже важко. Подавала документи на різні факультети, зрештою обрала ту спеціальність, яку вважаю більш перспективною.
– Ні. Стараюся поглибити свої знання самостійно: для цього ж є різні довідники, маса додаткової літератури. Великий багаж знань у мене залишився зі школи: завжди було прагнення дізнатися якомога більше, на уроках вбирала знання, що давали нам учителі, як губка.
– Так, я маю те, що хотіла. Мабуть, найбільш очікувана на першому курсі – перша практика. Вона виявилася дуже цікавою: робота з новими для мене приладами, життя геодезиста таке, яким воно є. Хотіла його відчути і відчула. Було море вражень, траплялися й невдачі, але я боролася з ними. Хотілося довести, що я чогось варта.
– Ні, такого не очікувала. Коли мене покликав наш декан і повідомив про це, навіть не відразу повірила. Водночас відчула гордість, зрозуміла, що мої старання помітили.
– Звичайно, рідні були раді за мене , але казали, що не здивовані, адже це не перше моє досягнення. Бажали, щоб я тримала цю планку і йшла тільки вперед. У колективі майже всі мене привітали. А чи щиро, чи ні – інша річ.
– Уникнути суб’єктивності, думаю, неможливо в жодній справі, але якщо її мені призначили, отже, я цього варта – мої зусилля хтось помітив і оцінив, а головне – повірив, що я здатна на більше. Хочу стати хорошим спеціалістом у своїй галузі, надалі працювати за фахом, тому не маю наміру зупинятися на досягнутому.
– Інколи буває важко, але ж головне – старатися і вірити, що все вийде. Звичайно, не завжди все вдається, буває, і руки опускаються, і хочеться все кинути, та десь усередині знаходиться енергія, щоб пересилити свою лінь чи невпевненість і виконати завдання. Повторюся: головне – старатися. Нічого неможливого немає. Христина Коваль |
|
|
|
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики