Головна » Галерея слави, гордості, надії » Наші ветерани |
06.04.14, 14:07 | |||
Марію Андріївну Мартин можна слухати годинами. Педагог із 66-річним стажем змальовує картини дитинства, юності, роки викладання у виші, а також розповідає історії про своїх вихованців, якими надзвичайно пишається. Її спогади – наче короткі притчі, бо в кожній є людська історія і життєвий урок. В УжНУ Марія Андріївна працювала старшим викладачем кафедри німецької філології. Сьогодні з шаною пригадує імена всіх, хто допомагав на життєвому шляху і кому допомагала сама. А таких чимало, бо тепер вона на порозі 90-річчя. За цей час довелося пережити й нелегкі життєві перипетії: роки різних політичних режимів, лихо Другої світової, смерть коханого чоловіка... Однак сьогодні Марія Андріївна втре носа тим, хто вже у 30 років почувається зневіреним і нежиттєздатним. «Про погане не будемо, його і так вистачає», – нерідко повторює вона під час розмови.
– Пам’ятаю, дуже хвилювалася першого дня, не погоджувалася на роботу в університеті. Казала, що я не професор, а проста вчителька. Тодішній завідувач кафедри прийшов по мене до школи, переконував іти працювати до вишу. Я погодилася, що піду попрацювати на певний час, доки не підготують кадри (тоді кафедру якраз відкрили), а потім повернуся в школу, бо саме там почуваюся на своєму місці. Але вийшло зовсім не так. Після розподілу кафедр на окремі з вивчення англійської, німецької, французької мов мені запропонували роботу на тій, яка вже була спеціалізованою: готувала вчителів німецької мови. Так я залишилася на всі 20 років. Згодом вийшов закон, що людина пенсійного віку мала йти на пенсію, а якщо працювала, то не могла отримувати суму, більшу за 300 карбованців. Пішла працювати в училище. Але невдовзі повернулася до університету: була потрібна заміна, тож стала викладати погодинно, як пенсіонер.
– У класичному університеті навчальний процес теж повинен бути нерозривно пов’язаний з виховним. Мені здається, що цього нашим вишам не вистачає. Після школи молодь часто не готова до навчання в університеті. А якщо викладачі не звертають увагу на виховні моменти, то така людина закінчить виш пустою, такою собі неотесою. Це особливо важливо на факультетах, які готують учителів. ПЕРШИЙ-ДРУГИЙ КЛАС НАВЧАЛАСЯ ЗА ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПЕРШИЙ СЕМЕСТР ТРЕТЬОГО КЛАСУ ПРОЙШОВ У ЧАСИ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ, А КІНЕЦЬ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ Я ЗУСТРІЛА З УГОРСЬКИМ СВІДОЦТВОМ
– Після закінчення 5 класу початкової школи я вступила до першого класу гімназії в Мукачеві. Це був 1936 рік. У світі готувалися до війни. Ситуація була дуже важка. Тоді з Доробратова (рідне село. – Авт.) тільки 8 дітей вчилися в гімназії, а всього таких гімназій на Закарпатті було чотири. Мукачівська мала російське спрямування, хоч викладали там на високому рівні. Звідти я винесла основне правило: студент повинен отримувати якомога більше інформації під час заняття. Вважаю, що наше сучасне русинство розпочалося з тієї гімназії, бо добре пригадую погляди своїх однокурсників, які на той час не могли уявити собі України. Коли я вступила до гімназії, було дуже скрутне матеріальне становище. З Іршави до Мукачева їздила тодішня маршрутка-«штерн», тобто єврей на автобусі. Ми з села до дороги бігли подивитися на того «штерна», а він їхав з такою швидкістю, що ми могли бігти за ним.
Тоді нас навчав історик, який володів лише угорською мовою. Історію не люблю до цього часу, бо мені викладали одну історію у початковій школі, за Чехословаччини іншу, а угорці – третю. Якщо чеська мова була легша, то угорська давалася дуже важко. Але мій батько віддав мене на квартиру до угорців, ще й наказав їм говорити зі мною угорською. І я так її вивчила, що після закінчення гімназії написала твір угорською без єдиної помилки, одержавши оцінку «найкраще».
– Кажу синові: «Я не знаю, як пройшла ця зима. Мене вдома не було, бо я весь час перебувала на Майдані у Києві». З ранку до вечора спостерігала, плакала, молилася. Бо якщо тоді окупанти вбивали українців, то сьогодні українець вбиває українця. Я не можу з цим змиритися. Сьогодні вже намагаюся не дивитися телевізор, лише зрідка переглядаю новини, аби бути в курсі подій. «Я СВОЮ РОБОТУ ДУЖЕ ЛЮБИЛА. ВОНА ДЛЯ МЕНЕ – ЖИТТЯ»
– Наш народ я пам’ятаю не таким. Якщо говорити про село, то не пригадую в той час людей, які би пиячили. Мій дід, коли йшов косити, то випивав 50 грамів, але їх наливала бабка. Дід належав до еліти й не хотів, аби хтось бачив його п’яним. Тоді не було заздрощів, була велика шана людини до людини. У селі найважливіші справи робили гуртом.
– У роботі, яка приносить задоволення. Ми робимо свою роботу не тільки для себе. І якщо кожен виконуватиме її на відмінно, з повною віддачею і відповідальністю за результат, тоді всім буде добре. Вважаю, що від кожного особисто залежить справа багатьох, справа суспільства. Наталія Каралкіна, Поділитися через:
|
|||
Всього коментарів: 0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Наші ветерани [12] |
В підґрунті успіху – УжНУ [3] |
Вони – наше обличчя [19] |
На Закарпатті чимало унікальних людей, які творять його історію і сучасність. Вони щоденно ходять вулицями, п’ють каву в затишних кав’ярнях, розповідають одне одному захопливі історії, а також навчають студентів найбільшого вишу області. Сотні тисяч таких науковців, дослідників, педагогів творили 400-річну історію вищої освіти Закарпаття. Плоди їхньої праці успадкувало сучасне покоління, тому зобов’язане знати, поважати й уміло використовувати набутки. І якщо в калейдоскопі історії 400 років і не багато, то для університету навіть 5 років означає зміну покоління.
Сторінки історії УжНУ, здобутки вищої освіти, погляд різних поколінь на сучасний стан справ пропонуємо вам у новій рубриці Медіацентру УжНУ – «Галерея слави, успіху, надії...». Віримо, що мудрість світил науки і рядових сумлінних працівників нашого університету, досвід успішних людей, підґрунтям для досягнень котрих стало набуте за роки навчання в УжНУ, діяльний дух нашої перспективної молоді, допоможе сучасному поколінню зрозуміти процеси, які сьогодні переживаємо, а також уникнути помилок. Дослухаймося до порад і самі будьмо мудрими!
На кожному факультеті УжНУ свого часу працювали чи й далі трудяться поважні, мудрі, варті більшої уваги люди. Чимало маємо й випускників, що здобули висоти в різних сферах суспільного життя. Росте в нас нова зміна талановитої молоді. Нерідко вони ще й скромні, тож не надто охоче розповідають про себе. Тож якщо ви знаєте людей, які можуть доповнити галерею постатей нашої рубрики, повідомляйте нам, будь ласка.
Координати – на сайті.
Дякуємо за співпрацю!
Щиро ваш Медіацентр УжНУ