Так можна сказати про Марічку, Машку, Машу — Марію Шелельо, або просто Маленьку (як її називають однокурсники) – людину, яка захоплюється хореографією, генд мейдом і пише неперевершену прозу про буденні речі.

Марія Шелельо народилася і виросла у селі Климовиці Іршавського району в сім’ї Станіслава та Марії Шелельо. З дитинства була допитливою й кмітливою дівчинкою, яку цікавило все – від цілком природних аж до фантастичних явищ. Нині навчається на відділенні журналістики філологічного факультету УжНУ. Обожнює готувати салати й ласувати ними.

• Марічко, розкажи про найцікавішу подію з дитинства, яку часто згадуєш.

– Моє дитинство було веселим, цікавим, кожен спогад з якого – вже свято. Пригадується  один випадок.

Коли навчалася у 8 класі, почала писати невеличкі оповідання, до яких малювала й ілюстрації. Маю навіть дві збірки, зроблені із звичайних альбомів. Писала постійно, особливо коли було погано на душі: чи то десь однокласники образять, чи справи йдуть не найкраще… Це мене надихало.

Моя бабуся, вчитель-філолог, читала ці оповідання й запитувала, чи не з мого ж власного життя взяті їх сюжети. Звісно, я все твердо заперечувала, запевняючи бабусю, що то все вигадки. Хоча, впевнена, вона, як учитель, здогадувалася, що кожна історія – то черговий випадок із життя онуки.

Якось навіть сказала: «Ці твої збірки треба видати: у них є щось, що не може не зацікавити!». Цей випадок згадую постійно і навіть іноді думаю про реалізацію задуму.

• Навчаєшся на відділенні журналістики. Чому вибрала саме цей фах?

– Що буду журналістом, я вирішила ще в школі — десь у 14 років, коли почала писати свої історії. Це творча професія, і я вважаю, що моє місце тут.

Окрім історій, я писала п’єси з чарівним, фантастичним сюжетом. Писала багато. А читали мої «шедеври» мама і бабуся, вони в мене вчителі-філологи, тому їхня думка мала значення. Під їхнім керівництвом почала їздити на всілякі конкурси, здобувати призові місця. У старших класах взяла участь у Малій академії літератури й журналістики, де виборола ІІІ місце в Міжнародному конкурсі. Там же познайомилася із викладачем нашої кафедри журналістики Володимиром Тарасюком, який запевнив мене, що варто спробувати вступити на відділення в УжНУ. З цього моменту всі сумніви зникли остаточно.

• Розкажи про свої захоплення...

– Мої хобі – танці і письмо. Пишу прозу, але вона в мене без сенсу, чи як це висловити... Можу написати величезний твір з «кілометровими» реченнями, художніми засобами, почуттями, емоціями, а сенсу не буде. Проте мені так більше подобається, адже пишу про все, що якимось чином зачепило душу і свідомість.

Що стосується танців, то я, на жаль, вже не займаюся хореографією. Однак інтерес не зник – навіть хотіла вчитися на хореографа, але через травму не вийшло. А до цього 10 років займалася класичними та народними танцями в групі «Body art», їздила на конкурси і змагання.

• Мені відомо, що ти захоплюєшся ще генд мейдом. Це правда?

– Генд мейдом – коли прийде натхнення чи як нема роботи. Хоча добре кажуть: якби не було інтересу – не було б результату.

• Як довго ним займаєшся і що спонукало тебе спробувати зробити щось своїми руками?

– Не що, а хто! Моя сестра Людмила відвідувала різні гуртки, на яких вчать робити щось власноруч. Їй це подобається, тому часто вечорами засиджувалася за створенням чергового виробу. Пізніше це зацікавило і мене, тож вирішила спробувати – навчалася тоді у 9 класі.

• Чи маєш чим похвалитися зі створеного власноруч?

– Я хизуватися не люблю. Тому розповім, що вмію робити і що вже зробила. Чесно кажучи, надто багато часу нема змоги виділити для генд мейду. Переважно в’яжу браслети, вишиваю хрестиком і бісером картини. Нещодавно зшила і вишила бісером собі сорочку.

• А що робиш із готовими виробами?

– Дарую друзям або роблю щось для себе.

• Плануєш у майбутньому якось розвивати ці свої заняття?

– Про це ще не думала. Для мене головне в майбутньому стати особистістю, хорошою людиною.

Ось чого прагне ця мила і симпатична дівчинка – невеличка на зріст хороша людина, яка звеселяє своєю усмішкою, вміє зігріти обіймами. Хочу побажати, щоб всі її плани здійснилися, бо такі люди, як Марійка, варті того найбільше!!!

Руслана Гостюк для Медіацентру УжНУ

Фото Марії Шелельо