Фізичний факультет підтримує давні і міцні наукові зв’язки з науковими закладами та університетами багатьох країн. Саме це суттєво сприяє тому, що, попри катастрофічний брак фінансування, цей факультет нині тримає високу наукову планку і суттєво сприяє науковим рейтингам УжНУ.

Загалом за час функціонування факультет виростив 22 лауреатів державних премій, підготував десятки докторів і сотні кандидатів наук. Влітку фізичний факультет відзначився ще одним досягненням: Олександр Грабар ввійшов до сотні науковців за даними «Біометрики української науки».

«Я радий, що потрапив у цей список, але це не означає, що я дійсно в сотні найбільш продуктивних науковців», - скромно розповідає Олександр Грабар, пояснюючи принцип рейтингу. Рейтинги є різні. Цей зведений на основі одного із інтернет-сервісів – «Google Scholar». Цей сервіс – наукова гілка відомого Google, на якому потрібно зареєструватися, тоді він знаходить та систематизує ваші статті, а також посилання на ці публікації у своїх базах.

Система також підраховує кількість публікацій, що ввійшли до міжнародних баз даних. «Google Scholar» подає два індекси – загальне число посилань на статті певного автора і так званий h-фактор (Гірш-фактор). Якщо, наприклад, у вас є 10 статей, на кожну з яких не менше ніж 10 разів послалися колеги в інших публікаціях, тоді ваш індекс – 10. Тобто це своєрідна комплексна і усереднена оцінка ефективності роботи. Щоб зростав такий індекс, треба мати одночасно і багато публікацій, і багато посилань на них. Але неточність «Google Scholar» в тому, що він робить підрахунки лише серед тих науковців, які зареєстровані на цьому сайті, а також включає в показники посилання на самого себе, на відміну від інших подібних сервісів.

• То раніше Ви теж потрапляли до подібних рейтингів?

– Ні, це вперше. Мені, звісно, приємно, що я потрапив до передової сотні науковців, але, з іншого боку, я себе оцінюю б’єктивно. Взагалі рейтинги та інформаційні сервіси – це дуже корисна річ для науки. Я зареєструвався в “ Google Scholar ” в першу чергу для того, щоб бачити, скільки людей посилаються на наші роботи, там же можна знайти посилання на нові публікації колег. Є ще сервіс "Research Gate", у якому вас інформують про нові статті ваших колег тощо. Там я теж є. Цей сервіс виводить свій рейтинг, який базується на вашій активності. Але посилання – це все-таки оцінка минулої діяльності.

«Індекс Гірша» використовують також при складанні рейтингів університетів та наукових закладів, які публікує Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Сьогодні, здається, для УжНУ він – 26, тобто наш виш має 26 статей, на яких є не менше як по 26 посилань. Якщо ці рейтинги існують і на них звертають увагу при оцінці результатів наукової діяльності, то, мабуть, ними потрібно керуватися і докладати зусиль для їх підвищення.

• Ви нащадок відомих закарпатських Грабарів чи тільки однофамілець?

– Я народився і закінчив школу на Вінниччині. Коли я з’явився тут, то зустрічав людей, які знали відомих Грабарів. Пам’ятаю, як наша лікарка у студентській поліклінції запитувала мене, з яких саме я Грабарів. Приємно, звичайно, бачити портрети видатних однофамільців, наприклад, у краєзнавчому музеї, але я не їхній нащадок…

• Кажете: «з’явився». То як Ви тут з’явилися?

– Приїхав і вступив до вишу (Усміхається – Авт.).

• Якими пригадуєте роки навчання?

– Це ж кращі роки життя! Що тут ще казати... Якщо, може, і було колись щось погане, то до цього часу вже забулося.

• А в дитинстві Ви мріяли про фізику?

– Так, мені це подобалося завжди. Були дві речі, яких мені завжди хотілося, хоча я вважав, що вони непоєднувані: була цікава фізика, тому хотів займатися наукою, і друге – це поїздити світом. Тоді здавалося, що коли ти займаєшся наукою, то тебе нікуди не випустять. Однак поїздити світом вдалося, і саме завдяки науці.

Спочатку педагогічна діяльність була не до душі, але так сталося, що довелося нею займатися: рік я пропрацював у школі, тепер працюю у виші, і це є основним місцем моєї роботи. Але наукою я хотів займатися з дитинства. Хоча, звичайно, у дитячих мріях все виглядало не так, як є сьогодні.

Всі проблеми зводяться до дефіциту двох речей – часу і грошей

• Якщо порівнювати систему освіти, за якої навчалися ви, з сучасною, то в чому найбільша різниця?

– Змінилося ставлення до навчання. Студенти вчаться менше. Причому ця тенденція притаманна всім вишам, і наскільки знаю від закордонних колег, не лише нашої країни. Колись потрібно було навіть на трійку показати певні знання. Від двійки ніхто не був застрахований навіть якщо добре вчився, і «автоматом» оцінку не ставили. Вимоги до знань на іспитах були, звичайно, вищі. Хоча і зараз є хороші, талановиті студенти, які люблять фізику і розуміють важливість систематичного навчання.

• Яким є у Вашому розумінні класичний університет?

– Якщо порівнювати дві сучасні системи освіти — західну і радянську, то вони, звісно, відрізняються. Радянську я вважаю багато в чому школярською, тобто якщо ти чесно відходив на всі пари, вивчив на екзамен необхідні питання – отже, склав сесію. Західна система більш вільна. Наш гуманітарний цикл дисциплін, який залишився у спадок від радянської системи, на мою думку, сьогодні є зайвим. Економіка, політологія, історія мають бути факультативними курсами. Звичайно, людина із вищою освітою повинна все це знати, але диплом вона має отримувати за кваліфікаційний рівень своєї спеціальності.

Мені подобається західна система, де немає сесій, що тривають місяць. У студентів є графік індивідуального складання іспитів. І зовсім не обов’язково іспит складає вся група, як у нас. Інакше організований і розклад навчання. У французьких вишах, до прикладу, вчаться п’ять тижнів поспіль, а потім мають один тиждень без занять. Студенти не відвідують пари, але за цей час вони можуть відпрацювати певні предмети, поїхати додому чи навіть на відпочинок. У нас це можна робити не для всього університету віддразу, а почергово для різних курсів. Ця перерва дає певний перепочинок, а компенсується тим, що студенти не мають по два місяці на рік екзаменаційних сесій.

Сьогодні ми наближаємося до західної системи, але не все вдається запровадити. Мені здається, що було б корисно частково переймати досвід у наших колег. В УжНУ, до прикладу, багато років існують тісні зв’язки з Вільнюським університетом. Можна б спробувати запозичити від них систему організації навчального процессу: вони вже пройшли той шлях, яким ми сьогодні лише йдемо.

• У чому найбільша проблема сучасної фізики?

– Найбільше не вистачає коштів. Всі проблеми зводяться до дефіциту двох речей – часу і грошей. Якщо часом хоч трохи розпоряджаємося, то з грошима гірше. На жаль, сучасна фізика неможлива без нових приладів, матеріалів, обчислювальної техніки, програмного забезпечення… За останній час сталися вже два чи три еволюційні стрибки в якості обладнання, яким користуються фізики, а в нас усе залишилося на тому ж рівні, що й раніше.

В університеті ще збереглася хороша матеріалознавча база завдяки нашим колегам-хімікам і тій активній діяльності, що починалася ще в 60-ті роки. Звичайно, обсяг досліджень вже далеко не той, що був колись, але досвід і напрацювання ще залишилися. Матеріалознавство – це досить цікава галузь: на певний час інтерес до тих чи інших матеріалів може знизитися, а потім знову активізуватися. Тому якщо є унікальні матеріали, особливо такі, яких немає в інших лабораторіях, то рано чи пізно це обов’язково стане знову цікаво чи з науково-теоретичної, чи з прикладної точки зору, звичайно, якщо цьому приділяти увагу.

Варто зазначити, що велика частина наших експериментальних досліджень, відповідно й публікацій, зроблені у співпраці з лабораторіями Швейцарії, Франції, США. Саме завдяки цьому і вдається втримувати певні рейтинги.

• Навколо яких проблем сьогодні зосереджені Ваші дослідження?

– Якщо дуже коротко, маємо цікаві результати, що базуються на отриманих в УжНУ кристалічних матеріалах і результатах наших експериментальних досліджень. Виявилося, що результати мають прикладні аспекти. Останнім часом стає дуже актуальним порівняно новий напрямок, пов’язаний з дослідженнями оптичних властивостей непрозорих і біологічних середовищ. Ще вужче – оптика людського тіла. Розробляються методи отримання інформації про стан живих тканин оптичними методами.

Всі ми знаємо, що УЗД – дослідження людського тіла за допомогою ультразвуку. Виявляється, якщо одночасно освітити ділянку тіла, де проходить звук, лазерним променем, відбувається взаємодія звуку зі світлом. Реєструючи ці надзвичайно слабкі світлові сигнали, можна дістати інформацію про стан тканин не тільки акустично, а й оптично. Але виникає проблема реєстрації. Тому ці слабкі розсіяні когерентні фотони можна детектувати саме методами динамічної голографії, і наші матеріали за комбінацією параметрів виявляються одними з найефективніших для такої задачі. Як виявилося завдяки недавнім дослідженням, оптична «картинка» новоутворень в живих тканинах може бути чіткіша, ніж ультразвукова. Для цього треба вирішити проблему детектування випромінювання і комп’ютерного відтворення тривимірної картинки.

Наша вузька задача полягає в оптимізації основного елемента цієї схеми – фоторефрактивного кристалу, за допомогою якого можна виокремити та зареєструвати ці слабкі сигнали з оптичного «шуму». До цього часу ми протягом багатьох років займалися вивченням процесів запису динамічних голограм в об’ємі кристалів та дослідженнями впливу їх хімічного складу на основні властивості, в першу чергу – на можливості зміни їх оптичних параметрів світлом. На цього ефекті можна розробляти різні оптичні схеми для керування параметрами променів чи цілих зображень. Узагалі, пік популярності цієї галузі був 10-20 років тому, але зараз викристалізувалися відносно вузькі напрямки, в яких вона залишається перспективною.

 

Якщо ставити собі мету і йти до неї, то в цьому, певно, і є сенс руху

• Скільки часу сьогодні забирає у Вас робота, досліди?

– Не дуже можна це розділити, сказати, що цей час я віддам науці, а цей – чомусь іншому. Якщо не займаюсь експериментом, то читаю статті чи обмірковую досліди. Це ненормована робота. У цьому стані живеш. Про фізику ніколи не забуваєш. Іноді можна й «порачкувати», інколи – вночі спадає на думку якась корисна ідея. Це так у всіх, напевно, хто займається наукою (Усміхається — Авт.).

• Крім подорожей, пов’язаних з наукою, де ще буваєте?

– У Греції був цього року. Дуже люблю море. Коли відпустка випадає – намагаюся кудись з’їздити. Це треба і для тіла, й для душі.

• Ваші діти пішли Вашим шляхом?
• – У мене один син. Моїм шляхом не пішов – займається банківською справою. Закінчив економічний факультет десять років тому. Свою кар’єру починав з директора відділення банку.
• Чи пишаєтеся своїми учнями?

– Дехто з них залишився в науці, багато й тих, хто пішов у інші сфери діяльності. Я завжди радий за їх успіхи, де б вони не досягалися.

• Тобто проблем з молодими кадрами не бачите?

– Знаєте, є дві проблеми: перша – це наявність хороших студентів, які здатні й бажають займатися наукою, і друга – це те, що наука – не дуже високооплачувана галузь, тому природно, що молодь часто шукає роботу з вищою оплатою.

В усьому світі молоді науковці працюють на перспективу. За кордоном, як правило, у виробничій сфері зарплата значно вища, ніж у науковця. Наших аспірантів охоче приймають за кордоном, тому що закордонні випускники також або йдуть в бізнес, або виїжджають за кордон. А наші хороші студенти не гірші від їхніх, вони приходять у закордонний університет з мотивацією успішно виконати та вчасно захистити дисертацію, і часто цього досягають.

• Чи пропонували Вам залишитися за кордоном?

– Ні, залишатися не пропонували. Мої поїздки до різних лабораторій і робота там фінансувалися, як правило, за рахунок різних грантів або як візити в рамках відносно довгострокових спільних проектів чи короткотермінових грантів – університету, наукового фонду тощо. Треба сказати, це цілком в західному стилі. Як правило, там ніхто нічого не пропонує – ви себе маєте пропонувати. Я не ставив собі такої мети, напевно, тому й не залишився.

• Ужгород став Вашим містом з того часу, як тут живете?

– Звичайно. Живу тут з 1973 року з перервою на один рік. Мені подобається. Ужгород – це одне з небагатьох міст України, які мають своє обличчя, хоч йому й бракує макіяжу (Усміхається – Авт.). Мені подобається, що місто маленьке, що не потрібно їздити на метро і в трамваї. Колись мені здавалося це недоліком, але потім я зрозумів, наскільки це комфортніше. Все мене тут влаштовує. Чи є щось таке, про що сьогодні шкодуєте, що не встигли зробити?

Багато є такого, що не встиг зробити вчасно. Сьогодні, коли намагаюся порадити щось молоді, завжди кажу, щоб вони робили все у свій час. Можна було встигнути багато чого раніше, але що вже тут жалітися… Загалом чогось такого, за чим дуже шкодував би, немає. Та й добре (Усміхається – Авт.).

• Які риси цінуєте в людях?

– Усе хороше ціную. Щирість, людяність, доброзичливість, розум.

• Чи знаєте, у чому сенс життя? Чи почуваєтеся щасливим?

– Щасливим почуватися неправильно. Щастя – не стан, а напрямок. Якщо ви чогось досягли, то це щастя на півгодини. Не можна залишитися у цьому стані.

Сенс у тому, щоб те, чого тобі хочеться, можна було досягати, не обов’язково легко, щоб воно не падало само тобі в руки, щоб було до чого рухатися. Іноді це реальні цілі, іноді людина сама собі вигадує. Буває, дивлюся на себе збоку і думаю, що людина прагматична сказала б: ну яке в тому щастя, що ти з тим кристаликом стільки марудишся. А в мене від цього щастя на цілий день, якщо вдалося. Якщо ставити собі мету і йти до неї, то в цьому, певно, і є сенс руху. Головне – щоб було цікаво цим займатися.

Добре, коли людина може заробляти великі гроші, але якщо робота зводиться лише до забезпечення себе, до заробляння грошей, то цього трохи замало. Якби в університеті все зводилося до того, щоб відпрацювати свою зарплату й лише заради цього витрачати 8 годин на день, мені б цього не хотілося.

_x_PS1 Швейцарія, Франція, Америка — країни, з фізиками яких професор кафедри напівпровідників, завідувач відділу Науково-дослідного інституту фізики і хімії твердого тіла Олександр Грабар співпрацює кілька років поспіль. Цього року він уже дванадцятий раз візьме участь у конференції в США, де представить напрацювання в галузі оптичного матеріалознавства, до яких сьогодні чимала увага у світі. Йдеться про вдосконалені фотоактивні матеріали, на основі яких можуть бути створені новітні оптичні системи, зокрема такі, котрі можуть сприяти вирішенню проблем ранньої онкологічної лазерної діагностики. Олександр Грабар у розмові лише побіжно згадує про свої досягнення і стверджує, що успіх приходить завдяки спільній роботі, зокрема, співпраці з фізиками різних країн._x_PS2 _x_PS3 _x_PS4 /live/2015/08/20hrabar/IMG_0656.jpg_x_PS5 _x_PS6 Олександр Грабар_x_PS7 330_x_PS8 _x_PS9 _x_PS10 Наталія Каралкіна_x_PS11 Фото Роберта Паппа_x_PS12 _x_PS13 _x_PS14 _x_PS15 _x_PS16 _x_PS17 _x_PS18 _x_PS19

Наталія Каралкіна

Фото Роберта Паппа